Re: цензії

- У нас є абсолютний критерій для негативного відліку - це Табачник, дивлячись на якого ми бачимо як стрімкими темпами можна розвалити освіту до цілком кашоподібної кондиції. Але навіть при нашій корумпованій системі професійний і сумлінний чиновник може зробити цілком корисні речі. Сумлінні і професійні чиновники навіть у нашій корумпованій державі є. Теоретично можна було би знайти людину, яка би на цій посаді завдавала мінімальної шкоди. Тут справді будь-який внесок може дати позитивні результати. Це має бути порядний культурний менеджер. Це не повинен бути ніякий академік. Тим більше що всі академіки наші зовсім не надаються до керівної роботи.

Культурний менеджер - це є освіта. Цьому вчать 5 років на диплом на заході. "Калчерал менеджмент" - це часто друга освіта у людей, але це безумовно належить до сфери управлінської діяльності.

- Чи можете назвати людей, які відповідають цьому критерію?

- Міністр сам може багато змінити, навіть якщо не буде змінено всю владну вертикаль. Принаймні людина повинна перед тим щось створити, якусь структуру. І довести свій менеджерський хист. От В´ячеслав Брюховецький створив університет. Тобто він його справді створив. Це приклад того, що називається культурним менеджментом. На рівному місці з нічого людина підняла і створила університет. Ця людина безперечно є діячем державного рівня.

Я не піду таких людей шукати з простої причини: взагалі все міністерство культури в нас потребує реорганізації. Воно має бути реарганізоване за зразком як це зробили поляки. В них воно називаєтсья "Міністерство культури і національної пам´яті". У нас за інерцією радянською міністерство культури є депо для прокачки грошей. Насправді ж міністрество культури має займатися цілою низкою урядових програм - там, де культура потребує державного даху.

- Які культурні галузі в Україні найбільше потребують державної підтримки?

- Насамперед культурна спадщина. А в нас там кінь не валявся. У нас жодної політики в цій галузі немає абсолютно. У нас унікальна країна, в якій 20 років не видаються академічні видання класики літературної. У нас музейна справа в стані сумному. У нас нічого не реставрується, не відновлюється. За Ющенка було дещо збудовано, дещо поліпшилося. Але це не було системними програмами. У нас через рік ювілей Шевченка. У нас досі немає повного зібрання, яке б відповідало рівню сучасного шевченкознавства. І що це за один рік не готується. В першу чергу треба систематизувати всю культурну спадщину, взяти її на державний облік і скласти реєстри.

Держава справді повинна цим опікуватися, як добрий господар. Якщо у нас не видають класиків - то це та шапка, яка горить відразу, блискавично. Були якісь тупцяння, якісь спорадичні спроби. Ну і зараз, слава Богу, провели в Парижі виставку Пінзеля прекрасну. Перша в Луврі. Чудово. Певно, є якась цілком конкретна притомна людина в цих урядових коридорах, яка за це відповідала. Я її особисто не знаю. Держава має опікуватися спадщиною і крім того, даруйте, національним виробником. Коли був віце-прем´єром гуманітарним В´ячеслав Кириленко, я бачила перші натяки на те, що якісь політичні кроки в галузі культурної політики таки робляться. Пішло оновлення бібліотечних фондів на конкурсній основі. Бібліотеки у нас в жахливому стані, там теж кінь не валявся. Були книжкові ярмарки обласного рівня в містах. Люди приходили на ярмарок просто затоваритися українськими книжками. У 2009 році вже уряд Тимошенко це діло прикрив.

Валерія РАДЗІЄВСЬКА