— Нещодавно ти побувала на читаннях у Швеції. Як тебе сприймала батьківщина Нобеля?

— Так, впродовж останнього року стався тур Швецією з поетками Ліною Екдаль, Лінн Гансен, акордеоністкою та композитором Анною Густавссонн. Свого часу ми створили музично-поетичний перформанс «Хто плаче за Джеммою Бломгофф», який було продемонстровано, зокрема, й в Україні. Цього разу ми пішли далі — годинний музично-поетичний виступ був присвячений дослідженню сентиментальності — як явища, як літературного методу (чому б і ні?), як способу життя. До нас доєдналися: словенський поет Душан Шаротар, акордеоніст Бостіан Баса і вперше як поет — львівський перекладач Лео Грицюк. Швеція — фантастична країна, ми проїхали її всю, з півдня на північ, але найцікавішим досвідом було слухати захоплені враження про мої вірші — переклад-бо — справа тонка, особливо, коли йдеться про силаботоніку, то ж я ніколи до кінця не знала, що там, на великому екрані в мене за спиною бачать шведські глядачі.

— Цього року, вже вдруге, відбувся польсько-український проект «Євро Вірші — Euro Poems». Що ти можеш про нього розказати як людина, причетна до цього?

— Вірші з’явилися в метро Києва, а також Харкова й у публічному просторі Львова та Донецька — одним словом, в містах-господарях Євро-2012. Цього року проект відбувся в часі чемпіонату Європи з футболу — в надії захопити більшу аудиторію і вивести поезію зі сфери зацікавлень вузької, «причетної», публіки в люди. Вірші в нас короткі й оптимістичні, а учасниками проекту стали 24 найкращі молоді поети України та Польщі. Тексти було представлено українською та англійською мовами. Своє продовження проект з тими ж авторами і текстами знайшов у Польщі. Детальніше можна почитати на сайті Польського інституту в Києві.

— Яка, на твою думку, ситуація з відеопоезією в Україні? Планується щось цікаве?

— Щодо відеопоезії — відбувається її мало. Мені здається, автори не навчилися ще відходити від питання ЯК? і зосереджуватися на питанні ЩО? Адже професійна чи напівпрофесійна техніка для запису відео та звуку, програмне забезпечення для монтування і постпродакшену давно і широко доступні, можна перестати забивати недоліки картинки стандартними ефектами, добре писати звук і не брати музику, де тлом чути чужий вокал, несумісний із текстом. Хочеться режисерських рішень, настроєвості, творчості. Цього року я як куратор займаюся Міжнародною відеопоетичною премією «БУК» у рамках Meridian Czernowitz, для стимулу авторів ми вигадали позаконкурсну програму — покази, сформовані з кращих зразків зарубіжних відеопоетичних доробків. Премію ж вручатимемо тільки в Україні. Останнім часом з’явилося багато фестивалів — нехай локальних і малих, але окремих фестивалів відеопоезії, кілька проектів було презентовано впродовж «Київських Лаврів».

— Що нового готуєш читачам?

— Зараз працюю над романом «Країна ОЗ, книга про чудеса». Над поезією не працюю, поезія сама береться невідомо звідки. І добре, хай все так і залишається.

Юлія Стахівська