Тут цей вид спорту почувається досить непогано. Услід за книжкою «Письменники про футбол» з´явилася збірка есеїв «Тотальний футбол», укладена Сергієм Жаданом. 

Ця антологія раніше побачила світ у Польщі та Німеччині, нарешті з´явилась і в Україні - видавництво «Грані-Т» видало 8 есеїв про міста - господарі Євро-2012 очима 4 українських та 4 польських письменників.

Футбол справді став тотальним, тож на книжку поклали обов´язок розповісти про міста, культуру футболу в них, аби вболівальники почувалися трохи комфортніше на виїзді. Проте результат перевершив сподівання - розкрилися нові грані сутності та значення футболу.

Євген Положій, який розпочав антологію есеєм про Київ, чергує ностальгію та оптимізм - виходить, правда, не завжди цікаво, та й гумор часом видається дещо примітивним. Проте автор вдало підмітив: «Для багатьох українців виграш на футбольному полі морально компенсував щось інше». Компенсаційний характер футболу зазначив і поляк Марек Бєньчик, який дуже приватно, ностальгічно розповідає про Варшаву. «Звісно, за комуністичних часів спорт загалом мав компенсаційні функції, був безпосередньою відповіддю на біологічну поразку війни й символічною відповіддю на політичну поразку», - пише він. Міжнародні спортивні зустрічі, в яких Польща мірялася силами з СРСР, для поляків завжди мали політичний вимір, стаючи свого роду перенесеними на спортивний майданчик повстаннями. Вуличні маніфестації радості після матчу Польща - Англія на «Вемблі» породили через кілька років справжні мітинги та маніфестації, виникла «Солідарність». Пьотр Сємьон ніби підхоплює думку земляка: «Якщо відібрати у людей право на свободу слова чи об´єднання, що залишається? Де їм шукати спільних цінностей, спільної експресії та переживання? У неділю на стадіоні!» У розповіді про Познань Наташі Ґерке також знаходимо співзвучні думки: «Третя війна могла початися щохвилини. Досить було кризового моменту, миттєвої слабості чи навіть програного матчу радянської збірної. Запекла війна між Сальвадором і Гондурасом почалася із програного матчу». Павел Гюлле пригадує, що цензура за радянських часів торкалася навіть спортивних новин - у газетах не прочитати було про безлади на трибунах чи димові шашки. «Але мене тішить ця велика різниця: німці сьогодні не є для нас смертельною загрозою. Це суперники в спорті - ніхто більше», - означує врешті ідейні зміни письменник. 

Усі автори антології відзначають зміни у футболі - змінюються правила, команди, назви і стадіони. Усі чотири українські автори в той чи інший спосіб розказали дещо про історії місцевих клубів. Легко і відверто, з нотками ностальгії пише Сашко Ушкалов про Харків. Футбол, неформальні місця збору вболівальників, бомбардування гравців «Динамо» сніжками, історія комплексу «Металіст» - усе це є в його есеї. Українці більше говорять про міста - сучасні і ті, які були колись, про підготовку до Євро, місцеві традиції, легенди та історії, власні спогади. Наталка Сняданко, одразу зізнавшись, що не знається на футболі, помічає не традиційні речі, а зворушливі дрібнички, як-то вусатого дядька у трамваї, який довго і акуратно складає футбольний шалик. Тут можемо довідатися про перший гол в історії галицького футболу. І, власне, все. Із завданням написати про місто авторка впоралася - національності, архітектура, інфраструктура, люди, проте особливої атмосфери передати їй не вдалося. Такої атмосфери, як створив Жадан. Цей автор хоч і підійшов до питання найпростішим шляхом - сходив на матч, поспілкувався з ультрас, - проте читати його приємніше: цікаві і милі дрібнички, секрети «Донбас Арени» та чому місцеві не люблять Суркісів. Він перший якраз і підкреслює зміни: «У футболі все менше залишається футболу й усе більше з´являється прагматизму, продуманості й фінансової складової». І він має рацію. Адже популярні нині ставки роблять на сильніших, а не на «своїх». І та сама фінансова складова зробила з «Шахтаря», який не хапав зірок із неба на початку 1990-х, сильну команду нині. Це колись «шахтарі просто вилазили на навколишні терикони й уболівали звідти», а тепер є стадіони на багато місць та фан-зони.

Більш разючі зміни у футболі відзначили поляки. «Футбол? У Варшаві? Сьогодні є матчі, є стадіони, але футболу вже нема. Гівнюки бавляться в інтернеті з мегабайтами, а поля вмирають порожніми. ...а нас шкільний сторож увечері виганяв за ворота», - пише Марек Бєньчик. Скажете, що автор ностальгує, мовляв, у наш час трава була зеленіша? Ні, він лиш підкреслює червоним ці зміни. Ідейні зміни. «От мені й залишилося, треную тут хлопчаків, фізкультура і спортивний гурток, може, краще грають, ніж ми тоді, вони спритніші, технічніші, але серце залишають у Фейсбуці», - розповідає його ліричний герой, натякаючи на спеціальні футбольні школи та наголошуючи, що колись футбол народжувався у дворах. Погоджується із ним і Павел Гюлле: «От же ж гімно! Сьогодні футбол не має такого смаку, як колись! Чи ти знаєш, що як мене прийняли до «Лехії», а я був лівим захисником, то за виграний матч ми отримували плитку шоколаду? А якщо програвали, то тренер нас лаяв, і все? Але це вже минулося. Настав кінець справжнього спорту». 

Ностальгія - де більше, де менше - зручно угніздилася в усіх восьми есеях. Може, тому, що великі футбольні здобутки лишилися переважно в минулому, у молодості, серед інших людей і в інших умовах? Може, тому, що спорт загалом і футбол зокрема ніс тоді іншу ідею, був чимось іншим для вболівальників, аніж тепер? Проте хто може наперед сказати, чи не об´єднаються українці на футбольних трибунах, як то було колись, - бо ж на заклики бойкотувати Євро-2012 мало хто звертає увагу. Недарма ж Сергій Жадан ще у передмові говорить про це: «Виявилося, що такі спалахи патріотизму та взаєморозуміння нам може забезпечити лише футбол. Виявилося також, що футбол у цій країні цілком успішно замінює національну ідею». У що виллється Євро-2012, ми скоро побачимо. 

Як підмітив Пьотр Сємьон, «у час загальної офіційної брехні, у час фальсифікації історії, статистики і чого завгодно, спорт видавався оазою чесності». Може, за цим ностальгують автори антології, говорячи, що футбол перевівся? Ідея змінилася, проте рано прирікати його, поки школярі, йдучи зі школи, дриблінгують каштанами, порожніми бляшанками та всім, що трапляється під ноги. Письменники ж, попри сумні думки, сподіваються, що Євро-2012 пройде добре, що нього «буде менше стереотипів і більше інформації, менше упередження й більше любові». Або, щонайменше, хороша книжка про Гру мільйонів.

Любов Багацька