Re: цензії
- 24.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЧого навчає нова казка Юлії Перегуди?
- 23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені ВасиляГалузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
- 23.09.2026|Дана ПінчевськаПро мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Эдуард Лимонов. Путин. Бессмертный лапоть Глинки
Ночью лил дождь. А сегодня хмурый город был избавлен от населения, для целей инаугурации был зачищен. Потому что ина-угу-рация. Ина-угу... На весь центр ни одного просто прохожего, все при исполнении служебных.
И вот Путин. Не в духе, но деловит. Рукопожатие с открывшим ему дверь в лимузин челом в фуражке.Короткое. Вздохов на экране теле не видно,но такое впечатление, что вздохнул Путин и сел в автомобиль.
И поехал в Кремль из Белого Дома по фантастическим, лунным как на пейзажах сюрреалиста Де Кирико, пустынным улицам.
Вышел в Кремле из автомобиля. Вид у него был нахохленый. Лакированный, потертый череп лоснился.
Вошел в первую золоченую дверь и по красной лестнице стал, сопя, подыматься, коротконогий, по красной ковровой нескончаемой дорожке вверх. Мимо изогнутых, как зеленые петушки, гееобразных солдатушек в киверах с кривыми ружьями.
А дальше вышел на сцену.
Помимо "президента Российской Федерации Дмитрия Анатольевича Медведева, пухлого и сладкого как ромовая баба, на сцене стоял косоротый конституционный босс Зорькин в средневековой треуголке пражского студента. И трепетная белая подушка "с розою огромной у нецелованных грудей" приличного размера пунцовая Валентина Ивановна сами знаете кто, Совет Федераций. Трогательная, как девушка на первом причастии. Еще был патриарх с часами на руках и казалось на ногах,и возможно на ногах, и неприметный глава Государственной Думы.
Путин положил ладонь на Конституцию алого цвета крови (бросилось в глаза обручальное кольцо) и обязался о нас с вами что называется take care, заниматься нами. Затем он произнес, вынув из внутреннего кармана вчетверо сложенную бумагу, речь.
И заиграли гимн РФ. А он стоял. Желто-лакированный непроницаемым лицом. Один раз таки взглотнул слюну от волнения, последовал ход кадыка вверх-вниз, как у модели бензинового двигателя в школьном кабинете физики. Волновался. Ничто человеческое не чуждо, следовательно...дескать...
Ему явно нехватало на голой голове какой-ниудь пилотки или шляпы.
А когда он шел out через подобострастные шпалеры чиновников, как в "Ревизоре", тянули они, радостные и праздничные к нему руки-крюки и руки сардели. Колыхались животы мужчин и обильные пазухи матрон- чиновниц. Все хотели рукопожатия, или хотя бы трения о его руку своей. Он был явно расстроган к концу пути, его люди его любят...
И залпы,залпы, вонючий дым от потешных орудий, Российская государственность, залпы... Оперетта (а не опера) "Жизнь за царя". Бессмертный лапоть Глинки. По ушам.
Эдуард Лимонов
Коментарі
Останні події
- 25.09.2026|10:33Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
- 23.09.2026|14:2230 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
- 23.09.2026|14:107–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 22.09.2026|20:42«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
- 22.09.2026|18:04Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
- 11.09.2026|19:50Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
