Re: цензії

24.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Чого навчає нова казка Юлії Перегуди?
23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя
Галузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
Про мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
16.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Та, що літає без крил
15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікацій
Самозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменниця
Коли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
12.09.2026|Буквоїд
«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-Франківськ
Романи Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
07.09.2026|Анна-Віталія Палій
Ігор Павлюк: Між стражданнями і добром
04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Дитяча душа дивиться на світ через казку

Літературний дайджест

03.05.2012|09:49|УНІАН

Поезії як рани: кримінальні чтива від Жадана

Нова збірка чи не найвідомішого українського поета сучасності Сергія Жадана «Вогнепальні й ножові» побачила світ і за даними деяких джерел розкуповується в київських книгарнях з шаленою швидкістю.

Ні для кого не секрет, що Жадан завжди виписував у своїх творах сірі і «чорнушні» сюжети і такого ж ґатунку персонажі ставали головними героями його поетичних творів. Якщо говорити дуже формально, то нова книжка не стала винятком, майже на кожній сторінці зустрічаються «пацани», «братки», всякого роду інші покидьки і аморальні типи з усією відповідною їм естетикою життя «окупованих територій» і всепоглинаючих сірих кам’яних міст і передмість. Власне, у мережі вже навіть з’являються закиди до автора щодо того, що він цілеспрямовано виливає на папір усяку бридоту, спекулює на подібній тематиці, адже в наш «тяжкий час, час втраченої духовності», такий хід є дуже популярним, а автор, що застосовує його, неодмінно стає об’єктом обговорення, а отже здобуває славу, отримує гонорари від продажу книжок, любов читачів і все-все-все, чому тільки може позаздрити український письменник. Та все ж, здається, що такий аргумент тут недоречний, бо кому-кому, а Сергію Вікторовичу перейматися підтримкою власного авторитету і популярності серед читачів не варто. Радше, можна сказати, що нові твори виглядають абсолютно відповідними до настроїв і життєвих позицій автора, його світовідчуття, яке сформувалося на зламі двох епох у 90-ті і яке вперто не бажає трансформуватися у щось інше.

Поезії «Вогнепальних і ножових» залишаються схожими, як це часто бувало у Жадана, на листи з іншого боку соціального фронту, це ті ж самі шукання всієї багатоманітності життєвих емоцій і настроїв у кожній людині незалежно від ярликів, які на неї навішує соціум: «Немає жодних невірних і жодних святих,/ немає жодних праведних і жодних простих,/ жодних партнерів, жодних, синок, торгів/ – є лише сонце, вмерзле поміж снігів.» В більшості творів герої стають праведниками, борцями за справедливість, месіями, що закликають до пробудження, до змін, до руху вперед.

Героїзм і месініанство, як такі, є наскрізними мотивами нових поезій Жадана. Чомусь одразу хочеться пригадати фільми Тарантино, його Джулса Вінфілда, чорношкірого вбивцю з «Кримінального чтива», який, усвідомлюючи всю нікчемність і гріховність свого способу життя, намагаєьтся змінитися, стати на шлях істини і вказати на цей шлях іншим, читаючи їм проповіді. Так і кожен герой з «Вогнепальних і ножових» звертається до свого оточення, і революційним тоном вимовляє приблизно таке: «Навіть якщо я вас і не виведу, я все одно ітиму, /тож і ви не спиняйтеся, ідучи за мною».

А ще, поряд з героями й апостолами, тут є жінки. Проте, як завжди у Жадана, вони далекі у просторі і часі. Про них лишається тільки згадувати, або мріяти, а найкраще, що можна зробити в цій ситуації, - це померти подалі від них.

Загалом усе в новій збірці насичене ностальгійністю і схоже на спогади, на пригадування історій з минулого, таке пригадування, в яке ми впадаємо, коли свідомо, чи не свідомо доторкаємося до власних тілесних, чи душевних ран... І байдуже чим, чи ким вони були залишені.
 

Олександр Шумілін



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

25.09.2026|10:33
Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
23.09.2026|14:22
30 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
23.09.2026|14:10
7–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
22.09.2026|20:42
«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
22.09.2026|18:04
Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
19.09.2026|08:38
Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
16.09.2026|19:20
У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
15.09.2026|12:37
«Крилатий Лев» вручив нагороди
12.09.2026|15:01
Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
11.09.2026|19:50
Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові


Партнери