«Соломонова Червона Зірка» (К.: Темпора, 2012) — це величезний, на півтисячі сторінок, колективний есей про всі регіони України. Можна довго розмірковувати над досить дивною назвою книжки, та пояснення суто географічне: село Соломонове — крайня західна точка країни, село Червона Зірка — крайня східна. Поміж ними — 1316 кілометрів і 27 відомих літераторів.

 Портрет країни постає з невеличких пазлів — «маленьких батьківщин». Скажімо, Люба Якимчук розповідає про Луганщину, Леонід та Олександр Ушкалови — про Харківщину, Володимир Панченко — Кіро­воградщину, Ростислав Семків — Тернопільщину, Олена Захарченко — Рівненщину, Володимир Лис — Волинь, Остап Сливинський — Львівщину. Як зауважує в передмові Лесь Белей (ініціатор, упорядник, редактор книжки й автор матеріалу про Закарпаття), нариси розміщені «у тому ж порядку, у якому сонце читає нашу країну».

У кожного автора — власна манера письма. Олені Степаненко історія Чернігівщини «чимось нагадує казку про Попелюшку — коли розкішні шати й карета з одним ударом годинника перетворювалися на жебрацьке дрантя й дві пари пацюків». «Формою Івано–Франківської області є ромб. Цим вона дуже нагадує півострів Індостан», — такі екзотичні паралелі проводить Тарас Прохасько. На Сумщині Сергій П’ятаченко щоліта організовує експедиції, аби з однодумцями пізнати «свою непізнану, «темну» малу батьківщину».

«Есе у цьому проекті — це радше ескізи, кожний з них можна розвинути в окрему книжку», — зауважує Лесь Белей. Можливо, вихід цієї книжки початкує цілу серію мандрівної літератури. Й оскільки проект оминув столицю, імовірно, що наступне видання знайомитиме нас із Києвом очима письменників–сучасників.