- Ви пам´ятаєте свій перший літературний досвід?
- Років у 10 я почала писати вірші. Це були дитячі поезійки, присвячені мальовничій природі та карколомним перипетіям української історії. Потім почався наступний закономірний період - нестримної пубертатної поезії кохання. А вже у старших класах я почала читати більше сучасної літератури і з подивом виявила для себе, що можна писати і зовсім, зовсім по-іншому...

- А коли серйозно вирішили зайнятися письменництвом? Який творчий доробок маєте на сьогодні?
- Незважаючи на те, що вже досить довгий час я намагаюся з різних боків підступитися до літератури, лише нещодавно я усвідомила, що таки дійсно хочу займатися цим і надалі, всерйоз, по-дорослому чи то навіть професійно. Що ж стосовно другого питання, то все це дуже відносно. На сьогодні я маю дві видані і дві ще не видані книги... Лише проходження тих чи інших етапів у свій час підказує, що варто зараховувати до "творчого доробку", а що - залишати у безвісті, тому я не можу навіть самій собі відповісти на це запитання.

- Чи вплинула на ваше життя перемога в "Коронації слова"?
- Я вірю, що перемоги дуже потрібні будь-якій людині. Хоча оцінювання творчих робіт є справою суб´єктивною і в мистецтві не буває однозначних переможців, все ж таки успіхи необхідні творчим людям для підтримання віри в себе (особливо якщо з цим дефіцит) і заохочення до підкорення нових вершин, хоч би й навіть заради азарту. Перемога в "Коронації слова" була для мене дуже вчасною з різних точок зору: по-перше, щось уже нарешті мусило збаламутити стоячу воду мого творчого затишшя, пов´язаного з народженням сина; по-друге, мій новий досвід роботи в якості поета-пісенника потребував якихось добрих знаків долі...

- Ви отримали перемогу в номінації "пісенна лірика". Чим, власне, пісенна лірика, на вашу думку, відрізняється від поезії?
- Вірші, які пишуться спеціально для того, аби стати основою для пісні, мають певні більш чи менш суворі закони написання. Зрештою, тут немає нічого складного: потрібно просто чітко уявити собі, чи зможе той чи інший вірш бути піснею, проспівати його вголос, і все стане на свої місця. Якщо звичайні вірші подеколи дозволяють вміщати в себе важкопрохідні з фонетичної точки зору місця, всілякі там скупчення шиплячих абощо, то в пісенних текстах варто позбавлятися таких проблемних сполучень. Крім того, якщо текст передує музиці, то, пишучи основу для пісні, потрібно свідомо конструювати всю її структуру: куплет, "бридж", приспів, інші комбінації... Але все це стосується форми, звісно. Що ж відносно змісту, то тут уже не бачу особливих відмінностей: справжня поезія, попса, а також їхні проміжні стадії заселяють пісенну лірику так само, як і будь-яку іншу.

- З ким з українських виконавців вам вже вдалося попрацювати? А з ким ще хотілося б і чому саме з ними?
- Як правило, ті, для кого мені хотілося б писати найбільше, пишуть собі самі. Втім, на щастя, деякі виконавці все ж потребують співпраці з іншими творчими одиницями. Мій досвід роботи поета-пісенника епізодичний, за останні 4 роки я написала лише кілька десятків пісень для різних замовників. Ці виконавці зовсім не схожі між собою за приналежністю до тих чи інших жанрів і стилів, але тим цікавіше для мене: різнопланові завдання лише додають запалу. Серед тих, з ким мені доводилось працювати,- Наталія Могилевська і її підопічний гурт "ДіОфільми", Антоніна Матвієнко, Тетяна Піскарьова, Міра... Цікавим був досвід співпраці з Андрієм Хливнюком, що позначився нашим співавторством у роботі над однією з пісень останнього альбому гурту "Бумбокс".

- Які особливості роботи саме поета-пісенника? Частіше доводиться писати на замовлення чи спочатку народжуються вірші, які ви потім пропонуєте музикантам?
- На мою думку, основна особливість роботи поета-пісенника полягає в тому, що, пишучи для когось пісню, як правило, доводиться абстрагуватися від власного поетичного голосу і намагатися налаштуватися на "голос" замовника. Зрештою, за цими неявними законами діють механізми будь-якої роботи на замовлення. Але це не означає, що така робота далека від творчості. Зовсім ні, я отримую величезне задоволення від процесу. Що ж стосовно налагодження ділових зв´язків, то моя проблема в тому, що я не люблю і не дуже вмію щось комусь пропонувати. Найчастіше діють вже напрацьовані схеми: або до мене звертаються ті, хто вже добре мене знає, або "сарафанне радіо" приносить нові знайомства, і тоді все закінчується тим, що ми спрацьовуємось або може й ні. Загалом же я відкрита до будь-яких варіантів. Пишу на готову музику і маю купу напрацювань майбутніх пісень. Зізнаюсь чесно, я відчуваю в собі безліч нереалізованої енергії в цьому напрямку. Мрію зустріти виконавця чи гурт, для яких би я написала кілька альбомів. Такі зустрічі є доленосними, це майже те саме, що знайти людину, з якою можна прожити разом життя.

- Ви пишете також і прозу, зокрема це повість "Післявчора". Що для вас на даний момент цікавіше - проза чи поезія?
- Сталося так, що вірші останнім часом я пишу все менше, а прозу - все більше. Минулого року я закінчила роботу над прозовою збіркою, яка складається з повісті та оповідань. Невдовзі ця книга має вийти в електронному форматі. Зовсім нещодавно я також вперше написала повість для дітей, цей цікавий досвід хочу повторити найближчим часом. А стосовно планів на майбутнє, то хотілося б підступитися і до написання дорослого роману. Правда, я ще не впевнена, що готова для цього...

- Якої літератури, на вашу думку, не вистачає сьогодні в Україні?
- Судити про це, дивлячись згори вниз, тобто з претензією на об´єктивність, я не беруся. Але особисто мені не вистачає добре скроєної розумної, скажімо так, європейської прози, без вульгарного надриву, без пафосу, без інфантилізму... Загалом же мені хотілося б читати більше сучасних книжок, присвячених життю "маленьких людей" в Україні. Хотілося б побільше доброї тонкої і простої водночас літератури, як от "Господні комарики" В. Жежери. Хотілося б також більше хорошої дитячої поезії: я нещодавно зіткнулася з тим, як багато видається в Україні неякісної, подеколи зовсім халтурної літератури для дітей. Ще я воліла б прочитати нові українські масштабні романи, які б передавали пульсацію життя цілих поколінь моїх співвітчизників. Таким мені видався свіжопрочитаний останній роман Л. Уліцької "Зелене шатро", але це не наше і не про нас...

- Що, на вашу думку, потрібно сьогодні, щоб стати успішним письменником?
- У всіх успішних письменників є, мабуть, власні рецепти успіху. Деякі з них здаються мені переконливими, деякі - неприйнятними, інші - позбавленими смаку, а ще інші - навіть дуже привабливими. Все це, знову ж таки, дуже відносно. Мабуть, успішності набувають переважно ті, хто здатен елегантно тиснути на різні важелі її творення - як-от різного роду публічність, всіляка соціальна активність. Бувають, я вірю, й такі варіанти, коли справжній успіх приносять одні лише добрі книги. Але це, на жаль, трапляється не завжди за життя їхнього автора.

- Ваш чоловік, Артем Чех, також є літератором. Чи легко уживаються в одній родині дві творчі особистості? Чи даєте ви почитати одне одному свої твори, щоб почути критику?
- Власний досвід підказує мені, наскільки важливо, аби чоловік з жінкою говорили однією мовою. Якщо цією мовою є література, це не так уже й погано. Ми з чоловіком постійно обговорюємо разом усі свої творчі плани, сперечаємось, критикуємо один одного, але це хороші живильні процеси, які більше дають, ніж забирають. Звісно, окрім тонких матерій, є ще спільна мова побуту, сумісних життєвих стратегій, виховання дитини... Хоча ні, останнє якраз аж ніяк не йде урозріз із високими матеріями: виростити людину - це завдання, що, як я вже бачу, поєднує в собі усі можливі грані побуту й буття.

- Назвіть 5 книжок (українських чи зарубіжних авторів), які є для вас взірцем та на які рівняєтеся?
- У п´ять пунктів не зможу вкластися, та і з конкретними книжками не все просто. Скажімо так: улюблені класики, до яких я часто повертаюся - це А. Чехов і В. Набоков... Сучасні письменники, на чиї книги я завжди чекаю з нетерпінням,- це М. Кундера, О. Забужко, російські письменниці М. Палєй і вищезгадана Л. Уліцька та, зрештою, багато інших.

- Що вас хвилює найбільше? Чи є у вас улюблена тема для творів?
- В моєму житті багато чого змінилося за останні роки, від чого закономірно захотілося писати зовсім про інше, ніж у минулому. Ми з чоловіком пережили досвід певного "дауншифтингу": кинули все в Києві, оселилися в селі на Чернігівщині, народили дитину, помітили, скільки всього у світі відбувається за межами ритмів великого міста... Я відчуваю, що цей наш життєвий експеримент добігає наразі кінця - нам знову хочеться чогось нового. Але 3 роки життя в селі дали нам ні з чим не зрівняний досвід. Стільки зайвої луски з нас зійшло - хто би сподівався навіть. Раптом стало зрозуміло, що життя - це значно більше, ніж щоденна біганина до офісу з поодинокими вихідними й зарплатнею, яка потрібна для того, аби платити за квартиру, їсти і раз на рік вибиратися до якоїсь там Анталії...

- Чим збираєтеся займатися в майбутньому? Як вважаєте, чи можливо перетворити літературне заняття на справжню роботу, яка приносить постійний прибуток?
- Щасливі ті, кому вдається в Україні перетворити літературне життя на професію. Я б хотіла такого для себе, дуже хотіла, але для цього потрібно по-справжньому багато працювати, рости, безкінечно вчитися і змінюватися, бажано, на краще... О, відповідь знайшлася сама собою: власне, цим я і збираюся займатися в майбутньому. А професійні амбіції, сподіваюсь, якось гармонійно доєднаються до моїх пошуків себе самої.

- Наостанок ваші побажання киянам та читачам нашого видання.
- Хочу побажати всім людям бути добрішими. Один до одного і до себе. Особисто в мене це не дуже добре виходить, але я працюю над собою, чесно...  А ще - бажаю частіше виходити за рамки узвичаєних буднів, перетасовувати усталені поєднання часу і місця: блукати ранішнім містом або, навпаки, якимось сільським лугом, ловити перше сонце тремтячими від збудження руками до об´єктива свого фотоапарата, посьорбувати терпку каву зі старого термоса, помічати раптом, як чистять пір´ячко птахи, назвою яких ви ніколи раніше не поцікавилися... Здається, саме це ми будемо згадувати колись потім - такі дрібні ледь вловні радості, з яких виростають великі зустрічі з прекрасним