І от Винничук, він же Юзьо Обсерватор, знову відзначився. На цей раз провокаційним віршем «Убий під...са!» та своєрідною участю у вечорі еротичної поезії, де декламував вірші з нецензурними словами. 

За це народний депутат України Леонід Грач подав на літератора позов до Генеральної прокуратури. І зовсім недавно у Винничука вдома вже побувала міліція... За словами письменника, йому інкримінують поширення порнографії. В черговий раз перед нашими митцями - «ножиці»: буремні громадянські пориви та «форми» їх адаптації у власній творчості... Публіцистика і етика.  

В ексклюзивному інтерв´ю DT.UA письменник признався, чи справді хотів «повалити» нинішню владу, а також дав роз´яснення стосовно еротики і порнографії.

- Пане Юрію, ваш відверто провокаційний вірш «Убий...» уже став «бомбою» в Інтернеті, його цитують, дехто навіть захоплюється. Але ж... Хіба ви не чекали після певних закликів - на відповідну реакцію? Зокрема й тих звинувачень, які сьогодні вам висувають.

 - Мене звинувачують відразу у двох гріхах: порнографії і закликах до насильницького повалення влади. І те і те вважаю надуманим. 

Межі між порнографією та еротикою дуже розмиті. І якщо порнографію можемо визначити у відеоматеріалах, то в писаних і мальованих творах зробити це неможливо. 

Порнографії у літературі і малярстві не існує. Та й художні фільми є такі, що вже стали класикою, приміром «Салó, або 120 днів Содома» італійського кінорежисера П´єра Паоло Пазоліні та «Калігула» за твором американського письменника Гора Відала. Якщо б із них вибрати окремі сцени - це була б чистісінької води порнографія. 

Я читав свої юнацькі вірші на вечорі еротичної поезії, який відбувся у Львові, а потім у Києві. І саме ці вірші обурили ніжне серце народного депутата Леоніда Грача, який останнім часом вирізняється якоюсь сексуальною стурбованістю. Раніше його цікавило, чому Симоненко взяв собі молоду дружину, а кинув стару. Із цього приводу він постійно вибухав емоціями! Тепер зацікавився «порногра­фією» у моїх творах. Вони можуть шукати скільки завгодно. Але не думаю, що хтось щось знайде. 

- Зі слів політолога Володимира Бондаренка виходить, що Микола Жулинський і Роман Іваничук також убачають у ваших віршах, як ви кажете, гріх... Ось що сказав про вас лауреат Шевченківської премії Роман Іваничук: «Мені, досвідченому в житті, жінках і сексі чоловікові, гидко читати... відверто брудні порнографічні екзерсиси Винни­чука... Начитавшись такого, і жінки не захочеш. Автор, може, психічно хворий...». 

 - Я мало в це вірю. По-пер­ше, цитату вирвано з контексту. Згадані слова були в записках Романа Іваничука і стосувалися Богдана Гиги. Це оповідання вже перекладено дванадцятьма мовами світу. Там узагалі немає пор­нографії. Що ж до М.Жулинсь­кого, то, гадаю, Бондаренко сам придумав щось таке... 

А стосовно другої частини звинувачення, у зв´язку із віршем «Убий під...са», то не знаю, яким чином вони намагатимуться довести, «кого» я мав на увазі. Бо Леонід Грач написав, що я мав на увазі нашу владу, нашого президента. 

Якщо так, то час подавати до суду на Л.Грача - за образу президента! 

- А кого насправді мали на увазі, признайтеся?

 - Не скажу! Мене поки що не викликали до прокуратури. Якщо викличуть, то мушу обирати якийсь спосіб захисту... І зрозуміти, що мені загрожує. Від цього залежатиме спосіб трактування цього вірша. 

І взагалі не знаю, чого це я маю тлумачити свій вірш? Це - вірш. У віршах часто є різні рівні багатозначності. 

- Хіба може поезія взагалі закликати до насильства? В часи більшовицького перевороту 1917 року деякі пролетарські поети також закликали до насильства... Чим це закінчилося - відомо. Чи може бути поезія агресивною?

 - Чому не може? Відомо багато поетів, які закликали до насильства. Леся Українка, Франко, Шевченко, інші. 

Такі вірші я писав іще в шкільні роки. Правда, я їх хитро зашифровував - ніби це переклади з чеської. Не збігалися рими, були перекручені слова. Але я не сказав би, що то заклики до насильства. Це вірші-протести. Їх писали в усі часи та епохи. Сприймати тексти буквально було б блюзнірством. Це ж не листівка, розклеєна в місті, яка до чогось закликає.

- Що у вас сьогодні викликає протест?

 - Якщо тупо набрати в Інтернеті слово «убити» та ім´я певного політика, ви знайдете безліч посилань, які з´явилися ще задовго до мого вірша. 

Люди доходять просто до якогось озвіріння. 

Коли загинули діти в одного відомого депутата і відомої діячки, то з´явилися коментарі, після яких волосся стає дибки. Лише небагато людей висловлюють співчуття, інші ж байдужі або зловтішаються.

- Влада - це частина суспільства. А останнім часом і суспільство стає дедалі байдужішим, жорстокішим... Опо­зиція також не показує зразків моралі... 

 - Є слабкі люди, які в міру того як влада демонструє хижацький спосіб життя, піддаються цьому впливу. Чимало людей втратили відчуття святості, не думають про те, що їх колись мучитиме совість. 

Влада робить свою тиху справу - «працює» з опозиціонерами, висмикує їх з опозиційних лав. 

Опозиція ніби веде мову про своє об´єднання... Проте вже не раз було, що в останній момент хтось раптом грюкне дверима. І тоді все розвалюється. 

Гадаю, потрібно, щоб до влади прийшли молоді. Правда, вони мають дуже мало шансів. Професійні депутати їх не пропустять. 

Колись чув слова В.Яворівсь­кого про те, чому потрібно обрати депутатом саме його, - бо він, мовляв, там уже був, а якщо оберете іншого, то він навіть не знатиме, де у Верховній Раді шукати туалет.

І з цих причин маємо знову обирати «недоумків», які удають із себе великих демократів.

- А творча інтелігенція здатна впливати на процес поліпшення життя в Україні, на очищення суспільства? Чи народу залишили лише прокльони? 

 - Інтелігенція може щось пропонувати. Але хто її слухатиме? Інтелігенція має доступ до дуже небагатьох ЗМІ. А масові ЗМІ все ж таки належать владі (конкретним олігархам), там панує цензура. Тож де інтелігенція може висловити свої думки? 

Коли потрібно було використати ідею «противсіхства», яке було дуже вигідне владі, - раптом на телебаченні з´являється Оксана Забужко. Більше її там немає. Мене ніколи не запрошують на ці телепередачі. Не запрошують Ю.Андруховича, В.Шев­чука, інших письменників, які могли б щось сказати. 

- А тим часом у ЗМІ багато повідомлень про те, як на вечорі «Ніч еротичної поезії» в рамках книжкового ярмарку «Медвін» ви зі словами: «А тепер послухайте, чого нав­чають у львівських школах», запросили на сцену 15-річну дівчину. І дівчина в короткій спідничці і з двома косичками почала читати твори з триповерховими матюками. Як висловився Володимир Бон­даренко, «такої розгнузданості вчать не викладачі львівських шкіл, а розбещенська творча діяльність самого Винничука, який відверто хизується своєю аморальною поведінкою». 

 - Що значить «запросив»? Я оголосив її виступ. Там виступали ще з півтора десятка поетів і поетес, у віршах яких є непристойні слова. 

Це був специфічний вечір для вузького кола людей. 

Хочу сказати, що такого поняття, як «матюки», у світі ніде немає! Є деякі непристойні слова, яких не використовують на телебаченні, у поважному товаристві. Але подивіться в оригіналі будь-який польський чи чеський художній фільм. І почуєте безліч цих слів... 

А що таке нецензурна поезія? Вона існувала в усі часи. І в українській, і в російській літературі. Росіяни вже видали кілька томів цієї поезії - починаючи від Баркова, Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, багатьох інших. 

Нецензурні слівця є в багатьох творах сучасних письменників. На це ніхто не звертає уваги. Лише одного разу були спроби затіяти судовий процес проти Олеся Ульяненка. Це нічим не закінчилося! 

- Разом з тим і так звані щирі і нещирі українці кажуть, що ідеологія популяризації ненормативної лексики веде до розбещення суспільства...

 - Гадаю, це кажуть люди, які жили в радянському акваріумі, нічого більше не бачили! Якщо взяти будь-який зарубіжний фільм на сучасну тематику, то в ньому ви почуєте купу нецензурних слів. Інша річ, що наші перекладачі цього не перекладають. 

- Ви часто спілкуєтеся з молоддю? Як вам сучасна молода література? 

 - З´явилося багато нових імен. Видно, що за деякими стоять томи прочитаної зарубіжної літератури. Це зовсім інша поетика, ніж та, до якої ми звикли, - «Батьківський поріг», «Калина під вікном» і таке інше. 

Але молодь не може бути відсторонена він проблем сьогодення. 

Є люди - наприклад Сергій Жадан, котрий позиціонує себе як анархіст. А на блозі ТСН.УА кепкує з нинішньої влади, критикує її. 

Жити у вежі зі слонової кістки сьогодні вже не виходить. Ми живемо в особливій країні. У Голландії чи Швейцарії люди можуть не знати, хто в них прем´єр-міністр чи президент. А ми страшенно політизовані. Бо в нас надзвичайно нестабільне життя, бо живемо в розбурханій країні, де не знаєш, що тебе чекає завтра. Сидимо як на пороховій бочці! Нам готують сценарій з другою державною мовою, хочуть передавати газосховища тощо. І як людина від цього може відсторонитися? 

- Якщо дійде до відкриття кримінальної справи проти вас, що робитимете? Не емігруєте?

 - Думаю, до такого не дійде. Бо звинувачення виглядають як тихий маразм. 

Окрім того, я - битий горобець. Ще в 1960-х роках мене допитували в КДБ. І я вижив. А ще в одному інтерв´ю пожартував - мовляв, оскільки зараз так багато гарних людей сидять у тюрмах, то готовий до них приєднатися. Може, потім щось цікаве напишу. 

А якщо серйозно, то... Вже починали справу проти Марії Матіос, і з цього нічого не вийшло. 

Ви запитували мене про реакцію молоді. Так от, дуже багато з них на Фейсбуці вітали мене з безкоштовним піаром. Дехто казав, що влада нарешті вирішила опікуватися літературою. Зробила піар для Шкляра, Матіос, тепер хоче зробити ще й для мене. Звичайно, я за це вдячний. 

- Отже, ви свідомо нариваєтеся?

 - Я давно не пишу віршів. А тут мене прорвало. Захотілося висловити своє ставлення до нинішніх подій. Але ж фактично нічого нового я не сказав... Це вже давно проговорювалося тисячами людей в Інтернеті. 

- Що пишете у прозі?

 - Закінчую роман «Танго смерті» про довоєнний та воєнний Львів. Видав працю багатьох років мого життя - антологію, присвячену українським поетам, які загинули під час різних воєн, були репресовані.

- Свого часу ви дуже гостро «пройшлися» по багатьох львівських політиках, представниках влади. Вибачте, але деколи складалося враження, що у вас відсутні «гальма». Які у вас нині стосунки із цими людьми? 

 - Я «пройшовся» по людях, які були причетні до влади - місцевої та загальноукраїнської. Із цими людьми я майже не бачився. Я критикував їх і кепкував з них. І продовжуватиму це робити. 

Я сатирик - не репортер, не журналіст. Усе життя писав сатиричні фейлетони, на літературні теми, критикував графоманію. 

А сатира - або їдка, або - ніяка. Матеріали, які підписував псевдонімом Юзьо Обсерватор, спричинили близько 30 різних судових процесів! І їх усі газета «Поступ», де я працював, програла, бо суди виносили рішення за оціночним судженням. Щастя, що редакція брала на себе всі штрафи. 

Але суди тоді вважали, що краще саме так завершити справу, аби потім позивач не подавав на апеляцію. Згодом усе змінилося, і в мене нічого подібного вже не було. Тепер бачу, що знову повертаються старі «добрі» часи...