Скажімо, східні практики, медитації чи новітні психологічні вчення. За допомоги цих вчень, навіть при тому, що їхні суб’єктивні підходи для одних людей спрацьовують, а для інших – ні, людина намагається подолати брак уваги до своєї особи.
Або філософією називають теоретичні дослідження, наприклад, з герменевтики чи методології, чи з інших галузей, які мають суто абстрактний характер і втратили будь-який зв’язок з нагальними духовними потребами людини.

Однак філософія у справжньому значенні цього слова, якою вона виникла ще за часів ранніх греків і якою залишалася протягом століть аж до Гайдеґґера і Ніцше – ця філософія становила собою думку про сутність буття, про співвідношення між буттям і мисленням, через яке розкривається особливе місце людини в світі.
Саме провідкриття свого особистого призначення в світі, співвідношення людини з Вічним, здатність людини до пізнання Вічного й, врешті, про повернення філософії до фундаментальних питань про сутність буття та призначення мислення говорить Марина Рудницька у своїй дебютній філософській книзі «Жити –значить ніби бути», яка нещодавно побачила світ і видавництві «Кальварія».

Увазі читача запропоновані філософські роздуми, суттєву роль у яких відіграє перша, за твердженням авторки, автентична українська філософська думка, висловлена у вірші Святослава Вакарчука: «Жити – значить ніби бути. Бути –значить майже жити» (С.Вакарчук, «Етюд»). У цій думці, на погляд авторки, зливається понятійне і екзистенційне розуміння буття, відкрите кожному з нас через особливі настрої. Й ці настрої підлягають окремому дослідженню. У книзі Марини Рудницькоїосібні людські переживання, такі як самотність, жах, враження ілюзорності, передбачення, déjàvuчи відчуття прекрасного тлумачаться не як суб’єктивні емоції, а як фундаментальні екзистенційні стани– буттєві стани, завдяки яким людині розкривається сутність буття. Ці стани, на думку авторки, лежать в основі мистецтва і філософії, дозволяючи їм зазирнути за завісу ілюзорності, в якій ми всі «ніби є», і побачити істину.

«Фундаментальна філософія потрібна людині, щоб осягнути благодійну природу існування, і завдяки цьому прийняти світ як близький для себе і бажаний,– вважає авторка. — Для цього людина має хоч час від часу відволікатися від «побутово-речової» сфери та поточних справ і навчитися споглядати світ, досконалості якого ми не помічаємо за своїми дрібними проблемами, у цілому. І, що не менш важливо, для цього людина має спробувати мислити самостійно».

Марина Рудницька стверджує, що лише шляхом творчого переосмислення буттєвих настроїв можливо збагнути сенс людського життя, адже через них розкривається те гармонійне начало, закладене в бутті загалом, котре долає відчуження людини від світу і примирює її з ним.
Дослідження ведеться у трьох напрямках. Перший– зв’язок буттєвих настроїв з сенсом існування людини. Пані Рудницька вважає, що людина відповідає власному призначенню, тільки коли реалізує себе у самісній творчості, оскільки така творчість спирається на роздуми людини про своє існування у перспективі буття в цілому. Підґрунтя таких роздумів становлять буттєві стани: самотність, жах, передбачення, déjàvu, враження ілюзорності тощо. Й лише шляхом творчого переосмислення цих настроїв можливо збагнути сенс людського життя, адже через них розкривається те гармонійне начало, закладене в бутті загалом, котре долає відчуження людини від світу і примирює її з ним. Основними проявами самісної творчості, на переконання Авторки, є мистецтво і філософія.
Другий напрямок становлять розмисли стосовно того, що таке відчуття прекрасного та за рахунок чого воно виникає у мистецькому творі. Також задається критерій відмінності справжнього витвору мистецтва від посередності: у справжньому мистецькому творі враження прекрасного досягається за рахунок художнього висвітлення та збагнення буттєвих станів, тоді як посередність зображає лише персональні, особисті емоції. Тут же Авторка на прикладах показує, за допомогою яких художніх засобів здійснюється передача буттєвих настроїв у різних видах мистецтва. 
І, врешті, третій напрямок– буттєві стани як підґрунтя для осмислення сутності буття загалом.

З огляду на тему та зміст 400-сторінкового твору, приємною несподіванкою для читача стане тон і стиль книги. «Найбільшим сюрпризом для читача стане... рідкісна для філософських творів вельми світла і піднесена тональність книги, її винятково гармонійний світ,– говорить у передмові до книги провідний фахівець Центру європейських гуманітарних досліджень Києво-Могилянської Академії Юрій Вестель, –Напружені роздуми подеколи несподівано і водночас природно і непомітно – певна річ, завдяки внутрішній логіці викладення – перетворюються на ліричний вірш у прозі, а іноді на справжній гімн буттю і дійсності...».
Дійсно, це фундаментальне філософське есе колишнього фізика-астронома різко виділяється на тлі сучасних філософських досліджень легким, неакадемічним стилем викладу, нечисленністю цитувань інших авторів й несподівано світлим настроєм після прочитання – наче чарівний дарунок зацікавленому читачеві.

Олександра Лось