Нове видавництво, орієнтоване на дітей та підлітків, народилося нещодавно, його директор і головний редактор — невтомна Леся Воронина. У її професійній діяльності це логічний крок, адже пані Леся — знаний експерт iз питань дитячої та підліткової книжки (сама письменниця свого часу очолювала знаменитий «Соняшник»). «УМ» вирішила поцікавитися у видавця, чим, крім інтригуючої назви, «Прудкий Равлик» готовий здивувати і зачепити читача.«Є батьки, які хочуть, щоб їхні діти читали українською»

— Пані Лесю, звідки така несподівана назва видавництва?

— Назва народилася в результаті «спільної творчості». Врешті, з–поміж безлічі варіантів залишився саме «Прудкий Равлик». Хотілося, аби назва була трохи загадковою і дещо іронічною, крім того, я дуже люблю равликів — ось перед вами моя равликова колекція (вказує на полицю, де стоять равлики всіх кольорів та розмірів — порцелянові, скляні, є навіть равлик, виготовлений з лави вулкана Етна! — Ред.). А ще, звісно, хотілося, аби наші книжки купували люди, які мають почуття гумору, бо я вважаю, що відсутність цієї якості істотно збіднює людину.

— А взагалі, як з’явилася сама ідея створити дитяче видавництво сьогодні, в часи, коли всі нарікають на відсутність інтересу до читання, особливо у дітей та підлітків?

— Я пишу для дітей, а ще 16 років була редактором дитячого журналу «Соняшник» і переконалася, що захопити дитину читанням можна лише тоді, коли їй буде цікаво й весело. Книжка, нехай навіть дуже правильна й розумна, але нудна, може назавжди вбити любов до друкованого слова. Натомість у нас в Україні за видавничу справу часто беруться дилетанти і тиражують таку собі книжкову попсу — головне, щоб було велике й блискуче. Хоча є видавництва, які друкують по–справжньому вартісні книжки. І це при тому, що нам увесь час доводиться змагатися з агресивною конкуренцією російських книжок, які заполонили наші книгарні. Отже, єдиний спосіб перемогти у цьому змаганні за читача — бути кращими! І я гадаю, що це можливо, у нас є блискучі художники, талановиті письменники, перекладачі і, головне, є батьки, які хочуть, щоб їхні діти читали українською.

— З чого почав свою ходу «Прудкий Равлик»?

— Почали ми з книжки, яка сама нас знайшла. Це казка дивовижної литовської художниці, письменниці й видавця Сіґуте Ах, яка потрапила мені до рук випадково. Зветься вона «Амброзій, Мурчик і янгол», і, мабуть, зайве переповідати її зміст, але варто лишень глянути на малюнок, розміщений на обкладинці, як починаєш розуміти, що ця книжка — про щастя. До речі, «Амброзій, Мурчик і янгол» — чудовий приклад того, як оригінальна й вишукано–мистецька дитяча книжка може бути ще й дуже популярною. Вона не сходить з «топів» у мережі книгарень «Є» вже четвертий місяць.

Замахнутися на Шекспіра, видавати романи Рутківського і переклади Негребецького

А ще я подумала: а чи не замахнутися на Уїльяма Шекспіра? (сміється). Властиво, моя діяльність у «Прудкому Равлику» розпочалася саме з книжки «Ромео і Джульєтта», виданої німецькою письменницею й видавцем Барбарою Кіндерманн у серії «Світова література для дітей». Пані Юля Олійник, директор видавництва «Темпора», запропонувала мені переповісти її українською. Коли я побачила чудові ілюстрації Крісти Унсер, то не вагаючись дала згоду. Художнє трактування хрестоматійних персонажів мене вразило — вони були настільки живі й переконливі, в чомусь наївні, беззахисні, але такі сильні й віддані своєму коханню, що мені дуже схотілося, щоб цю книжку прочитали й українські підлітки, щоб вона була першою сходинкою, наближенням до геніального шекспірівського твору. Сподіваюсь, українські читачі оцінять цю книжку так само високо, як їхні ровесники в багатьох країнах світу.

Також Олекса Негребецький, «тато» українських «Альфа», «Тачок» та «Шрека», переклав нам одну книжку. Але про це я розповім потім, бо, як усі видавці та письменники, я людина забобонна.

— Пані Лесю, чому видавництво розпочало свою роботу з перекладних книжок? Адже на початку нашої розмови ви наголошували та тому, що в Україні є талановиті дитячі письменники, книжки яких варто видавати?

— А ми так і робимо. Ось щойно вийшов історичний роман у двох томах «Сині Води» Володимира Рутківського, одного з найкращих наших прозаїків. Гадаю, що пан Володимир своїми творами заповнює величезну прогалину в нашій літературі — дає підліткам приклад для наслідування, створює образ українця–героя, українця–переможця.

— Чи збираєтеся ви продовжити видання класичних творів, переказаних для дітей?

— Щойно ми видали «Фауста» Гете. Здавалося б, як можна переповісти один з найскладніших філософських творів світової літератури підліткам? Та я вважаю, що пані Кіндерманн блискуче впоралась із цим складним завданням. А те, що наше видання «Фауста» проілюстрував Клаус Ензікат, який є визнаною зіркою світової книжкової графіки, надає книжці особливого звучання. Книжка, котра стає своєрідним мистецьким об’єктом, має кілька завдань: не лише долучити дитину до шедеврів світової літератури, а й прищепити їй гарний смак до малюнка, до художнього образу. Я переконана, що кітч для дитини такий же шкідливий, як і фаст–фуд, чипси або сурогатний шоколад. Хочу додати, що весь асортимент ми представимо на Львівському форумі видавців.

«Справжні шедеври дитячої літератури «багатошарові»

— Якими дитячими авторами захоплювалася в юному віці Леся Воронина і які з тих авторів не проти перевидати для сучасної малечі?

— «Маленькі дикуни» Сетона–Томпсона вплинули на моє сприйняття світу і всього живого, що нас оточує. Серед улюблених — звісно ж, «Пригоди Тома Сойєра», «Пригоди Геккельберрі Фінна», казки Андерсена, Перро, братів Грімм та, власне, вся світова дитяча класика. Серед українських письменників люблю дитячі твори Віктора Близнеця, Лариси Письменної. Я обожнювала Діккенса й Льюїса Керрола, Астрід Ліндгрен та Туве Янсон. Це — справжні шедеври дитячої літератури, вони, сказати б, «багатошарові» — кожного разу, перечитуючи їх, знаходиш щось нове й цікаве.

— Незабаром побачить світ ваша книжка «Планета смугастих Равликів»: чому планета і чому смугастих? Це про нас?

— Це історія про дуже веселих, а часом навіть шалених Равликів, які мешкають у мінливій галактиці на затишній, але сповненій несподіванок планеті. А ще — це історія про одного забудькуватого дракона та його розпещеного хвалькуватого синка Вогнехвоста, це захопливі перегони та хитромудрі змагання, де все може вмить змінитися — варто тільки розгадати кілька крутиголовок і не втрачати почуття гумору!

— Яка з написаних вами книжок для вас найдорожча?

— Кілька років тому видавництво «Грані–Т» видало мою книжку «Прибулець з Країни нямликів». Її двічі перевидавали і, врешті, цього року надрукували ще й шрифтом Брайля — для незрячих дітей. І коли на початку літа я побувала в Київській школі–інтернаті для сліпих імені Батюка і почула, як мале дівчатко читає вголос мою книжку, ледь торкаючись пальцями крихітних, видавлених на картоні значків, — це було незабутнє враження, його ні з чим не порівняєш і ніколи не забудеш. n

ДОСЬЄ «УМ»

Леся Воронина — письменниця, журналістка, перекладачка. Народилася в Києві 21 березня 1955 року. 1972 р. вступила на заочне відділення філологічного факультету Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка. За роки навчання встигла попрацювати кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пироговi. 1987—1991 рр. — редактор відділу літератури та мистецтва журналу «Україна». З 1991 року працювала у дитячому журналі «Соняшник» (з 1992–го до 2006–го — головний редактор часопису). Нині — автор та ведуча програм на Радіо «Культура». Член Спілки письменників України, член Асоціації українських письменників.

Лауреат Всеукраїнської акції «Книжка року» (2004); Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова» (2005); конкурсу «Книжка року  Бі–Бі–Сі» (2008); Перша премія VІ Московського міжнародного конкурсу «Мистецтво книги» у номінації  «Книга для дітей та юнацтва» за книжку «Сни Ганса–Християна» (2009); Перша премія Національного конкурсу «Краща книга України 2009» за книжку «Сни Ганса–Християна».

Павло ЩИРИЦЯ