Я ставлюсь до читання по-філософськи. У житті не буває нічого постійного, отож і мої смаки, під впливом років, теж змінюються. Для прикладу, книжка або фільм, які раніше подобались, коли починаєш розбиратися в них глибше, то розумієш, що в них є багато моментів, які вже не викликають інтересу та перестають нуртувати душу. Є  книги, які обов’язково повинні бути, і до них час від часу потрібно повертатися – це без сумніву, я не буду оригінальним, Біблія, твори Шевченка і, найважливіше – Сковороди. Це ті три «кити», які тримають нас.

Встигати знайомитись із сучасною літературою – це також неймовірно цікавий процес. Я, з огляду на те, що в мене перший курс акторського факультету, зажди намагаюся знайомити своїх студентів з творами українських сучасників - Сергія Жадана, Люко Дашвар, тобто тих авторів, які користуються великою популярністю серед читачів.

Остання книга, яку я прочитав і яка зараз дуже обговорюється серед читачів і преси - "Ворошиловград" Сергія Жадана. За основу роману автор взяв історію рейдерства в Україні, книжка про нетравматичну подорож у минуле. Те, що було у "Ворошиловграді" трапилася також і в моєму рідному містечку Івано-франківської обл. Невизначеність, складні стосунки між людьми, це ті часові моменти, які ще недалеко від нас втекли. Найголовніше, що нам потрібно зробити - це намагатися такий "Ворошиловград" не запустите зараз в третє тисячоліття,  щоб воно не завойовувало наші душі.

Як сказав один із героїв книги: «Є життя, яким ти живеш і яким ти не маєш права поступатись, і є смерть – місце, куди ти завжди встигнеш, тому не потрібно туди поспішати»