Учора в український прокат вийшла фінальна частина трилогії «Кохання–зітхання». Цього разу тілесне перевтілення родини Голубєвих, добре відомої нашим глядачам, відбувалося за схемою: мама (Лія Ахеджакова) — донька (Крістіна Орбакайте), батько (Володимир Меньшов) — син (Гоша Куценко). Мистецьким об’єктом, за яким протягом фільму ганялася ця компанія, цього разу стала скринька з яйцями Фаберже, в яку, як з’ясувалося у фіналі, Петро Ілліч Чайковський заховав партитуру свого «Чижика–пижика».

Доводиться визнати, що остання частина за інтригою, емоційністю, змістовністю і претензіями на філософію родинних цінностей значно поступається двом попереднім. І навіть повалення сумновідомого пам’ятника Петру авторства Церетелі у фіналі не рятує картину від резюме: подивитися цей фільм удруге бажання не виникає...

Хоча продюсер картини Олександр Котелевський зауважив, що ніша сімейного кіно у російському, а в українському й поготів, кінематографі порожня, тож такі картини мають іти «на ура!». «Сімейне кіно — це таке кіно, коли батьки приходять до кінотеатру зі своїми дітьми, і їм не доводиться затуляти дітлашні вуха і очі», — так елементарно розтлумачив жанр, у якому знято «Кохання–зітхання — 3», продюсер. І відразу ж наразився на внутрішній протест багатьох кіноманів, які прийшли на сеанс разом зі своїми нащадками. Оскільки в деяких епізодах, скажімо, коли герой Гоші Куценка зазирає собі в труси, треба або затуляти їм очі, або ж пояснювати пікантність ситуації... Зробити вигляд, що нічого не відбувається, не вийде — діти зараз дуже допитливі...

Представляючи картину, Гоша Куценко розповів чимало цікавого про зйомки «Кохання–зітхання — 3». Так, Володимир Меньшов, який під час роботи над фільмом відзначив 70–річчя, на майданчику сам виконував усі трюки. А Гоша, до речі, міг породичатися з оскароносним метром радянського кіно не лише у фільмі, а й у житті — Куценко вчився разом iз донькою Меньшова, Юлією, на одному курсі й навіть намагався до неї залицятися... Після «Кохання–зітхання — 3» актор планує сам зняти фільм, уже працює над сценарієм.

На прохання журналістів почитати щось з української класики уродженець Запоріжжя Куценко відповів не відразу. Чомусь почав з Агнії Барто, але потім із задоволенням, але не без акценту продекламував Кобзаревий «Заповіт».