«День у день» (переклад українською Христини Назаркевич) – це вже друга книжка у доробку авторки, однак перша, яку вона презентувала в Україні – у межах Форуму видавців у Львові.

Книга розповідає про емігранта Абеля Нему, його «неприсутність» у світі, в якому він живе. Він – людина, яка знає десять мов, але не любить спілкуватися і закривається в собі щораз більше… день у день.

Український літературознавець, есеїст та перекладач Юрій Прохасько сказав про цю книгу: «Це проста проза, яка справляє складне враження, і, водночас, це складна проза, яка справляє просте враження. Щось таке я бачу і читаю вперше».

Натомість Терезія Мора думає та говорить простіше, принаймні так каже вона сама: «Кожен пише так, як він може писати… Тут насправді немає нічого складного».

Отож, детальніше про книгу та авторку читайте в інтерв’ю ZAXID.NET з Терезією Морою.

– У книзі «День у день» багато уваги приділяєте саме мові. Це тому, що Ви білінгв?

– Для мене було ще від початку зрозуміло, звідки має походити мій герой, де виникає той конфлікт, який мав би бути присутній у книжці. Але для нього, героя, треба було обрати якусь професію. Тому я вибрала те, що для мене є вже добре відомим. А саме мова.

– Що для Вас означає мова? Очевидно, не лише спосіб написання книг та засіб для спілкування...

– Я маю сказати, що загалом мова становить більшу частину моєї ідентичності. Це один з найважливіших засобів, за допомогою якого я спілкуюся зі світом. Звичайно, є й інші засоби. Але мова, значення її дуже важливе. Мова, я б сказала, має для мене екзистенційне значення.

– Яка з двох мов – угорська чи німецька – для Терезії Мори важливіша, ближча?

– Все залежить від того, яку функцію я виконую. Якщо я, наприклад, перекладаю, тоді я собі кажу: «Я працюю не в двох мовах, а працюю в одній мові, яка складається з двох ідіом». А коли я розмовляю зі своєю донькою, то намагаюсь говорити угорською, тому що хочу їй таким чином розповісти про своє походження. Звичайно, найкращою мовою спілкування тоді є угорська. А мова, у якій я найбільше можу розвивати свою креативність, - це, звичайно, німецька.

– Як і чому Ви почали писати?

– Я хотіла завжди цим займатися, навіть ще коли була дитиною. Але коли говорити про Угорщину, яка мала патріархальний уклад, і я походила зі села, з бідної сім’ї і, крім того, була дівчинкою, то у мене не було жодних передумов, щоб стати письменницею. Тому мені треба було багато часу для того, щоб наважитись вперше висловитись в письмовій формі. І мені було 26 років, коли я вперше написала свій твір. І коли я написала перше речення, після цього з’явилось моє перше оповідання, і я зрозуміла, що я ніби знайшла свою домівку, де я почуваюсь найкраще. І це те, що я найкраще можу робити.

– Чи були у Вас спроби писати щось угорською мовою?

– Думаю, це буде дуже складно для мене – писати угорською мовою. Адже той метод, який я застосовую при написанні моїх книжок, він настільки складний, що, я думаю, мені потрібно буде використати всю решту мого життя для того, щоб вміти зробити угорською мовою те, що я роблю німецькою.

– Як Ви оціните розвиток літератури, зокрема в Німеччині?

– Ой, це може бути дуже різнобічна відповідь! Важко коротко на це відповісти. Зараз в Німеччині є так багато нових публікацій, що немає, мабуть, людини, яка у всьому цьому добре б орієнтувалася. І взагалі, виникають такі неправильні поняття і розуміння щодо того, що все можна якось впорядкувати, класифікувати, говорячи про людей чи про книжки.

На що я хотіла би звернути увагу, то це власне на падіння Берлінського муру. Раніше мова була у двох частинах Німеччини більш герметичною. Тепер, після таких великих історичних та політичних зрушень, література в Німеччині ожила і стала більш різноманітною. Але при тому, що зараз існують різні засоби передачі інформації, зараз іде такий потік літературних творів, що я просто не можу зорієнтуватися у всьому.

– Зараз багато дискутують довкола проблеми комерціалізації літератури. Колись у одному з виступів Ви зазначали, що письменник – це стиль.

– Так, звичайно, я дотримуюся і далі цієї думки, що письменник – це стиль. Власне письменників, які пишуть цікаво і доборе, від тих, які пишуть будь-що, відрізняє мова. У тих, які пишуть погано, мова, яка швидко забувається.

– Розкажіть про улюблених авторів та книжки.

– Багато! Багато, дуже багато. Джеймс Августин Алоізіус Джойс, «Ідіот» Федора Достоєвського, Хуліо Кортасар і сотні інших. Це книжки, про які я дуже багато говорю, оскільки вважаю їх важливими.

– Чи можете виділити щось з української літератури, що Вас зацікавило?

– Я знаю тільки Юрія Андруховича. Інших, мабуть, ні. Щоправда, є ще одне ім’я, яке я забула, дуже відоме і популярне в Німеччині, але, на жаль, не можу згадати. ( Сміється )

– Чи вперше Ви в Україні й у Львові, які враження від міста?

– Так, вперше в Україні та у Львові. Враження дуже позитивні саме від міста. В мене таке відчуття, що я його знаю. Міста у Словенії, Угорщині дуже схожі. В мене немає тут такого відчуття, що я чужинка. Єдине, що доволі складно – це читати кирилицею. З цим є труднощі. Про Форум видавців нічого не можу сказати. В цьому, гадаю, причина – неорганізованість. 

Довiдка ZAXID.NET

Терезія Мора народилася в Угорщині 5 лютого 1971 року, з 1990 року проживає в Німеччині. Авторка книг «Особлива матерія» / Seltsame Materie (1999) та День у день» / Alle Tage (2004), укр. пер. 2009.

Прозаїк, перекладач, лауреат премії імені Інґеборґ Бахманн (1999), премії імені Адальберта Шаміссо (2000), основної премії Ляйпцизького книжкового ярмарку (2005). Перекладає з угорської на німецьку. За переклад Петера Естергазі відзначена премією фундації німецьких видавців Ровольтів (2002).

За роман «День у день» Терезія Мора отримала кілька відзнак, зокрема премію Берлінської Академії мистецтв та премію Лейпцігського книжкового ярмарку. В українському перекладі роман «День у день» з’явився 2009 року у видавництві «Літопис». У 2009 році вийшов другий роман Терезії Мори «Єдиний чоловік на континенті», який був відзначений премією ім. Еріха Фріда 2010 року. На думку журі, Терезія Мора має «один з найпотужніших голосів сучасної німецької літератури».

Лілія Кузік