Re: цензії
- 24.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЧого навчає нова казка Юлії Перегуди?
- 23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені ВасиляГалузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
- 23.09.2026|Дана ПінчевськаПро мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Пам’яті Михайлини Коцюбинської
Українська культурна громадськість прощалася 11 січня 2011 року з Михайлиною Хомівною Коцюбинською, промінентною особистістю серед української творчої інтелігенції ще від 60-х років, учасницею національного опору, членом Українського ПЕН-клубу, лавреаткою Державної премії імені Тараса Шевченка, а також премій Василя Стуса, Олени Теліги, Антоновичів.
Коли умирає людина, відома і шанована в народі, людина, яка животворила дух і вселяла відвагу, ми дякуємо Богові, що такі люди з нами жили й залишили нам Ім’я.
Михайлина Коцюбинська міцно трималася за гілку Дерева життя. Гілка зламалася. Наша Михайлина відійшла на перший день Різдва 2011 року. Три вірні сестри, три хранительки вогнища – Алла Горська, Надія Світлична, Михайлина Коцюбинська. Такі різні, як Віра, Надія, Любов. І такі єдині біля вогнища Батьківщини. І Вони вже на тому березі моляться за нас.
Михайлина Коцюбинська прийшла в середовище шістдесятників немовби з Острова Культури. Закорінене варварство «класової боротьби» тоді було трішки освітлене проблиском свободи. У відлигу проскакували паростки.
Дух роду, лагідний і незламний
Жінка з Острова Культури була потрібна, як бальзам на рани. Вона народилася у Вінниці, в тій самій кімнаті, де народився Михайло Коцюбинський, де потім було створено музей. Захист і чар ВЕЛИКОГО ІМЕНІ, музей і сад, материна пісня, тепличні умови старого дому…
Збереглася фотографія: високий завідувач музею і садівник Хома Михайлович Коцюбинський з дівчинкою. Вона стоїть поміж квітів поруч і досягає йому колін. Але видно, що то вже характер. І дух роду, лагідний і незламний.
Той характер виявився особливо через 30 років, коли треба було обирати свою долю – або ту, куди «партія веде», або нонконформізм і правду, за яку переслідують. Михайлина обрала дорогу совісливих і сміливих, громадян, тих, що не приймали офіційної ідеології, а отже і її вчорашніх вартостей. Талановитих і безкомпромісних вона запросила до своєї господи, устаткованої в тичининському стилі:
Еллади карта, Коцюбинський,
На етажерці лебідь –
Ото і вся моя кімната.
Заходьте коли-небудь.
Тоді з’явилися перші проблиски солідарности ідеалістів. І не було сили, яка її могла б схитнути чи зламати. Виявилося, та тонка верства культури, як непробивний панцир, відпорна до ударів. За 30 років опору той панцир у шрамах, ум’ятинах та царапинах, а вцілів. І багато людей переконалося, яке то диво – ДУХОВНА СИЛА ОСОБИ.
Погрози, обшуки, репресії, перекривання кисню. На допити в КГБ Михайлину викликав майор Кольчик, давній знайомий: колись в університетські роки їхні портрети висіли на дошці пошани поряд – на букву «К»…
Добірне товариство
Навколо Михайлини Коцюбинської утворювалося життєдайне середовище і у третій період її життя – ТВОРЧИЙ. Вільна творчість для неї стала можливою вже в роки свободи. Тут почалася праця на повну силу і більш-менш нормальне життя.
У Михайлини Коцюбинської завжди було «добірне товариство». В дитячі роки – письменники Тичина, Яновський, Рильський… В 60-ті роки вона знов потрапила в «добірне товариство» – Світличний, Симоненко, Стус…
А в умовах Незалежності вона вже сама добирала товариство, куди входили насамперед загиблі друзі. Відомо, що присутність тих, що принесли своє життя в офіру, дуже часто відчувається гостріше, ніж живих, і вплив їхній на життя дуже великий.
Михайлина часто цитувала Василя Стуса, говорила його словами, дихала його поезією. Рідко поетові трапляються такі поціновувачі й інтерпретатори.
Людина великої внутрішньої дисципліни і вимогливости, вона впорядкувала і видала свої твори — «Мої обрії» у 2 книжках» (2004), книгу роздумів про епістолярну творчість в українській літературі — «Листи і Люди» (2009) і книгу спогадів про своє оточення і рід. Майбутні дослідники напишуть і про її величезну працю як упорядника, редактора численних книг.
Вона зберігала ватру шістдесятників
Протягом півстоліття вона була живим нервом репресованої нації, і вся її праця диктувалася прагненням утвердити спокійну об’єктивність і культуру на місце кон’юнктури. Вона цінувала в українській культурі прояви гідности і шляхетности, усе справжнє, варту любови і шани. При тому уникала всіляких сентиментів, самозвеличувань і вихвалянь. Патріотизм Коцюбинської спокійний і глибокий, без декларацій.
Вона зберігала ватру шістдесятників. Опрацювання і оцінювання спадщини – то величезна робота, яку могла здолати людина великої культури і незвичайної працьовитості, не кажучи про любов і відданість.
На непочатій ниві дослідження епістолярної творчості та мемуаристики Михайлина Коцюбинська зробила першу оранку.
А все ж таки, головним в останнє десятиріччя було світіння її імені, приявність її Особистості в культурному житті України.
Про це будуть писати її учні, бо в житті і в служінні – за всяких умов – було багато учительного, доброго, що віддячиться сторицею.
Схиляюся в молитві і останньому поклоні.
Євген Сверстюк
Додаткові матеріали
- Обрії Михайлини Коцюбинської
- Пішла із життя Михайлина Коцюбинська
- Незламна. Делікатна. Трудівниця
- Біле світло Абсолюту
- Міфологія життєписів
Коментарі
Останні події
- 23.09.2026|14:2230 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
- 23.09.2026|14:107–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 22.09.2026|20:42«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
- 22.09.2026|18:04Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
- 11.09.2026|19:50Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
- 11.09.2026|19:41«Теплі казки Доброго лісу»: вийшла нова книга про добро
