Екранізація третьої дитячої книги у жанрі фентезі «Підкорювач світанку» з циклу «Хроніки Нарнії», написаних Клайвом Стейплзом Льюїсом у 1950 році, деякий час була під загрозою. Фани «Нарнії», а їх у світі більше 100 мільйонів, уже побоювалися, що шкурні інтереси перемогли і вони ніколи не побачать на великому екрані улюблених героїв та як добро перемагає зло. Першу і другу частини у 2005–му і 2008–му роках фінансувала кінокомпанія Walt Disney Pictures. Вона б напевне зняла фільм за мотивами і третьої книги, якщо не всіх семи, якби отримала великі касові збори. Але друга частина — «Хроніки Нарнії. Принц Каспіан» — зіпсувала їм усю малину: глядачі надали перевагу скачуванню фільму з інтернету та перегляду на DVD.

Єлизавета ІІ вдягла окуляри для 3D–формату

У північноамериканських кінотеатрах за перші два тижні прокату другий фільм не окупився, зібрав удвічі менше першої частини. Та ще й американські католики і Ватикан виступили проти «Хронік Нарнії», назвавши картину «найбільш антихристиянською з можливих», «бездушною», «холодною» і «безнадійною». Через це Walt Disney відмовилася від фінансування «Підкорювача світанку». Тоді за проект, з умовою скорочення бюджету, взялася кінокомпанія 20th Century Fox. Здається, фільм від цього тільки виграв. По–перше, це перша стрічка трилогії знята у форматі 3D. По–друге, незважаючи на прокатну поразку другої частини, глядачі надають перевагу перегляду «Хронік Нарнії» у кінотеатрах. На прем’єру в Лондоні прийшла навіть 84–річна королева Єлизавета ІІ зі своїм чоловіком і вдягнула спеціальні окуляри для перегляду фільмів у 3D. Королівська пара щорічно стає гостями однієї з британських кінопрем’єр, якій дають титул королівського кіносеансу, а всі збори від нього йдуть у доброчинний фонд кіно та телебачення. І, по–третє, богослови всього світу почали активно писати праці про «Хроніки Нарнії», називаючи їх «дитячою Біблією».

«Хроніки Нарнії. Підкорювач світанку» — полігон для виховання моральних цінностей у підлітків і можливість дорослим бодай дві години побути дітьми, шморгаючи носом у кінозалі, витираючи сльози радості, вірячи у казку, у те, що любов понад усе. А ще це гарний привід згадати, з якими спокусами доводиться боротися, щоб не впасти у прірву (жадоба влади, бажання бути найвродливішою) або не стати драконами, заволодівши скарбами. У третьому фільмі практично не з’являються двоє старших дітей з родини Певенсі — Пітер і Сьюзен. Акторам, що зіграли їх, уже 23 і 21 рік: вони надто дорослі для Нарнії. Після того, як двоє молодших дітей Едмунд і Люсі підкорили світанок, вони теж подорослішали і більше не зможуть потрапити у чарівний світ магії, де тварини вміють розмовляти і де за допомогою «Великого Лева», творця Нарнії Аслана можна знищити джерело зла. Тепер вони шукатимуть свого друга Аслана в цьому світі і називатимуть його іншим іменем.

Найбільша ганьба — відмовитися від пригод

Отже, коротко про сюжет. Едмунд, який рветься потрапити на війну (у цей час в Англії набирають солдатів на Другу світову), і Люсі, яка починає заглядатися на хлопців і вивчати методи кокетування, разом із правильним, позбавленим фантазій, британським кузеном Юстесом потрапляють на корабель до короля Каспіана та мешканців Нарнії через картину, яка нагадує «Штиль» Айвазовського. Найбільша ганьба для героїв фільму — відмовитися від пригод. Найбільше досягнення — допливти до краю світу, де знаходять вічний спокій великі і малі, які мають велике серце.

Тим, хто бачив «Хроніки Нарнії» на комп’ютері чи по телевізору, фільм може не сподобатися. Фішка третьої частини полягає у візуалізації, яка наполовину, якщо не більше, залежить від перегляду на великому екрані. Нарнія — неймовірно красива з синіми морськими хвилями, сходом і заходом сонця, з чудернацькими мешканцями на одній нозі. Завдяки формату 3D уповні відчуваєш нове життя Нарнії, коли тебе у залі накриває хвилею під час шторму або ж велика зміюка хоче проковтнути корабель разом з усіма глядачами по той бік екрана. Усмішку викликає кожен кадр із життєрадісним членом екіпажу — войовничою і балакучою мишею Ріпічіп, котра, до речі, в кінці фільму пішла у світ Аслана, який християни називають раєм.

Але фільм не без недоліків. Деякі діалоги своєю примітивністю, передбачуваністю і пафосністю просто дратують. Підводить також інтонація в українському дублюванні, яка звучить, як у драматичному театрі. Режисером дубляжу є Іван Марченко, що працював із «Сімпсонами». В його професійності можна не сумніватися. Він відтворює те, що зробила американська кінокомпанія, і всі діалоги відсилає на узгодження в 20th Century Fox. Отож, якщо у когось із глядачів свербітиме у носі від почутих реплік, не поспішайте критикувати наших акторів, це недопрацювання американців.

Ольга Жук