Так уже сталося, що справжній інтелектуальний продукт на українському телебаченні - рідкість. А якщо він не стосується актуальних проблем, до яких прикута увага глядача - то й поготів. Практично всі ток-шоу, на яких вряди-годи можна побачити українських інтелектуалів та людей по-справжньому творчих, а не шоу-бізових професій, присвячені якщо не політиці, то економіці. Висока культура ще з самого зародження комерційних вітрів у вітчизняному телепросторі ніби висушене перекотиполе - заганяється на маргіналії.

Такий пафосний вступ у стилі «як же все погано» прийшовся до місця в розмові якраз про такий приємний виняток із правил нашого телебачення. Надалі йтиметься про одну з двох на центральних телеканалах (регіональні не чіпатимемо) програм про літературу в її матеріальному втіленні, про що повідомляє вже її назва: «Книга.UA».

Стартувавши в ефірі Першого національного у вересні 2007 року під загальним керівництвом ведучої Марини Бондаренко, ця програма проіснувала рівно 100 ефірів - аж до червня 2010 року. Здивований читач поцікавиться - як же до червня? Адже програма саме з такою назвою регулярно тішить аудиторію Першого щовівторка о 22:30. Безперечно, за формальною логікою - це правда. Але справа в тому, що це вже зовсім інша програма, яка надто малою мірою нагадує попередню «Книгу.UA» - і за форматом, і за наповненням, і за ідеологією.

«Книга. UA» попереднього «розливу» - це такий собі інформаційний калейдоскоп із новин українського та світового літературного процесу, репортажів із книжкових презентацій та різноманітних навкололітературних акцій, інтерв´ю з високими гостями та пригадувань минулого української літератури. Програма проглядалася на одному диханні не в останню чергу через всюдисущість ведучої: навіть матеріали, зроблені журналістами, Марина Бондаренко здебільшого озвучувала самотужки. Анонімні недоброзичливці на тематичних інтернет-форумах закидали ведучій авторитаризм і ретроградство при створенні «Книги.UA», проте на виході глядачі зазвичай отримували принаймні якісно зроблену й небанальну тематичну програму.

Вітер перемін, який наповнив вітрила Першого національного зі зміною керівництва, разом із тим змів попередні тенденції створення «Книги. UA». Як було зазначено на офіційному сайті Першого національного ще влітку, оновлена «Книга.UA» мала би розповідати «про книжки не як про речі, що надруковані і лежать у крамницях, а про людей, ідеї та життєві ситуації, які є першопричиною виникнення змісту книжок ». Така в цілому абстрактна характеристика, проте, нічим не заперечувала попереднього формату програми: живих письменників, читачів та експертів у ній було цілком достатньо. Цікавішою стала декларація про те, що видозмінений проект працюватиме «за принципом блогу », де абсолютно різні люди - письменники, журналісти, продавці книгарень - рекомендуватимуть різноманітні книги. В принципі «блогу» вгадувався натяк на необхідність осучаснення «Книги. UA» - цілком, слід визнати, прогнозовану.

Редактор творчого об´єднання публіцистичних програм Національної телекомпанії України Сергій Неретін, відповідальний, зокрема, і за нову концепцію «Книги. UA», до виходу програми декларував, що «це буде щось на зразок інфотейнменту, водночас пов´язане з мережею інтернет. Кожен випуск поєднуватиме розповідні сюжети про певну подію чи явище у жанрі story, а поміж сюжетами будуть показані блоги відомих і не дуже відомих особистостей - письменників, публічних діячів, естрадних зірок. Автори блогів рекомендуватимуть глядачам книги, які або самі прочитали, або вважають вартими уваги ».

Переказувати те, що глядачі насправді отримали з таких сміливих прогнозів, без певної частки іронії просто неможливо. «Будуть показані блоги » - ця заява пана Неретіна реалізувалася фактично дослівно: доволі часто з екрану на глядачів дивиться монітор якогось комп´ютера чи лептопа з відкритим вікном блогу того чи іншого «читача». А закадровий голос, наприклад, коментує: «Перед нами блог Антона Лірника ». Залишається питання: який стосунок до літератури чи книжок має телегуморист Антон Лірник, щоби його особистому блогу приділяти увагу в книжковій програмі? Чи блог - це вже без п´яти хвилин книга? Логіка тут, таке враження, й не ночувала.

Інша незмінна рубрика програми - «сюжети про певну подію чи явище у жанрі story » - є справді доволі новаторською як на інтелектуальну програму. «Книга.UA» скрупульозно й водночас грайливо висвітлює такі надзвичайно актуальні питання літературно-книжкового процесу, як: «що читають блондинки» (в наступній програмі, властиво, «що читають брюнетки»), «що читають паркувальники» тощо. Глядачів, напевне, надзвичайно вразить той сенсаційний факт, що хірурги полюбляють читати Булгакова та Достоєвського, а хокеїсти - мало не всі як один - Вербера. Ця рубрика, здавалося би, мала набриднути й авторам проекту, і глядачам мало не з третьої програми, адже якоїсь принципової різниці між уподобаннями блондинок та брюнеток, як, власне, і баскетболістів чи хокеїстів, так і не було помічено. Але ні - вона й далі вперто з´являється.

Дещо цікавішою є рубрика «Зіркове чтиво», в якій журналістка тестує того чи іншого представника світу шоу-бізнесу на засвоєння ним прочитаної нещодавно книги. Тут, принаймні, можна хоч на якусь мить порадіти за наших доморощених селебритіз: вони, на відміну від паркувальників, знаходять час і натхнення на якісну літературу, тож Кузьма Скрябін читає «Консервний ряд» Джона Стейнбека, а Міка Ньютон полюбляє романи Джона Фаулза.

Незмінною рубрикою оновленої «Книга.UA» стали експертні оцінки абсолютно випадкових книг: від класики - аж до кулінарії та зовсім не знакових романів жанру фентезі. Експертами теж, здавалося б, є майже випадкові люди: не лише письменники, але й літературні знавці чи й взагалі нікому не відомі персони, яких титрують як «активних читачів». Часто експертом виступає сам ведучий, і якщо підводки до сюжетів або вступні та заключні фрази він хоч намагається проговорювати українською мовою, то в «експертному коментуванні» залюбки переходить на більш звичну для себе російську.

Найбільше запитань до програми викликає, як не парадоксально, якраз персона нового ведучого. Хто він - Борислав Береза? Відповіді на це запитання не знають ні в літературних, ні - як не дивно - в телевізійних колах. Здавалося б - що може бути краще? Людина, вільна від тусовочності, буде здатною об´єктивно підійти до створення програми про літературу. Але з одної тільки можливості об´єктивного підходу хороші ведучі не народжуються.

Борислав Береза намагається надати своїй манері «вести» програму іронічного відтінку. Але іронія в нього виходить, м´яко кажучи, доволі дивною. Майже після кожної репліки, промовленої ведучим, так і хочеться вигукнути: «Єс, Кеп!», посилаючись на відомого інтернет-користувачам Капітана Очевидність. Оцініть самі: «Гумор, як відомо, штука дуже тонка та індивідуальна. І те, над чим сміється більшість, часто викликає блювоту у меншості ». Або «У нетрях інтернету можна знайти багато цікавого. І нецікавого теж ». Полюбляє пан Береза бавитися і в логічні парадокси: «Скальпель хірурга має бути гострим, як і його мозок. А що краще точить мозок, аніж думка? Правильна відповідь - книга ».

Те, який алкоголь полюбляють пити письменники і де вони його п´ють, здається, більше цікавить авторів програми, ніж те, якими проблемами літератори переймаються, які ідеї циркулюють у їхньому середовищі. З нового формату книжкової програми вивітрився дух літературного процесу, замість якого постав дух більш гламурного та привабливого шоу-бізнесу. Разом із тим - красивішою стала й «картинка» програми: динамічна та стильна графіка, цікаві рішення режисерів програми позитивно позначилися на зовнішньому сприйнятті. Знову ж - на кожному кроці проглядає настанова продюсерів «бути ближчими до народу». Проте дуже сумнівним виглядає реалізація такої потуги, адже навряд чи таку «ближчість» варто реалізовувати через висвітлювання літературних смаків хокеїстів чи паркувальників.

Дивною з точки зору здорового глузду є також політика залучення фінансування для програми, яка принаймні претендує на те, щоби бути українським інтелектуальним продуктом. Співзасновник видавництва «Нора-Друк», член оргкомітету літературного конкурсу «Коронація слова» Микола Кравченко так коментує намагання редакції оновленої «Книги.UA» співпрацювати з видавництвом «Нора-Друк»: «Зі мною особисто з нової редакторської групи ще ніхто не контактував, але на адресу видавництва приходив лист із пропозицією співпрацювати. На жаль, вся ця співпраця, за версією творців програми, має зводитися до того, що видавництво за гроші матиме "можливість розміщення прямої/непрямої (product placement) реклами у програмі, глядачами якої є цільова аудиторія читачів книжок" (це пряма цитата з листа. Цільова аудиторія, за їх версією, не читачі, а, я так зрозумів,  " глядачі читачів " ). Отже, нам пропонують розміщувати джинсу на наші книжки, а от мови про те, що книжка ще є продуктом культури і має інтелектуальну складову, жодним чином не йде. Мені здається, виробникам програми все одно про що робити програму: про ковбасу, ліки або автомобілі - аби гроші давали. Так, мабуть, і роблять російські видавці, і назву програми рекомендую змінити на "Книга.РУ ін Ю-Ей", тільки мені не зрозуміло, чому вона повинна виходити на державному загальнонаціональному каналі за гроші платників податків ».

«Книга.UA» опинилася нині на роздоріжжі. Основні ознаки інтелектуальної програми майже повністю втрачено, а чогось насправді цікавого з точки зору розваги для пересічного глядача так і не з´явилося. Залишається сподіватися, що з часом із оновленої «Книги.UA» викристалізується принаймні щось середнє між інтелектуальною та комерційно успішною розважальною програмою. Але для цього потрібно провести значну роботу над помилками та над іміджем, адже без таких заходів на «Книгу.UA» може чекати остаточне фіаско.

«Телекритика» звернулася із запитаннями, які поставив автор статті, до керівника програми ,заступника голови департаменту Першого національного Сергія Неретіна:

- Чим викликані такі радикальні зміни формату програми?

- Прийшло нове керівництво з новим баченням програм. 

- Раніше програма була орієнтована на серйознішу читацьку (і глядацьку) аудиторію. На кого її спрямовано тепер?

- Ви мені поясніть, що ви розумієте під поняттям «серйозна аудиторія»? Мені здається, своєї ніші програма не залишила. Тільки тепер ми намагаємося балансувати, схиляючись до інфотейнменту, але експериментуючи, наприклад, із залученням блогерства. За великим рахунком літературних програм у країні немає, а якщо виникають, то дуже швидко згоряють. 

Ми розказуємо про різні твори - від дитячих до серйозних, також охоплюємо блогерство і все, що пов´язано з книжкою і книжковими подіями, електронними книгами і так далі. 

Люди, які постійно читають книжки, телевізор не дивляться, тому ми перед собою поставили таке амбітне завдання: зацікавити й привернути увагу глядачів, які взагалі не люблять читати. Єдиний шанс для літературної програми просунутися в телевізійному просторі - провокувати читача, викликати його інтерес до читання. 

- За яким принципом обираєте книги, про які розповідаєте у програмі? Чи обов´язково це мають бути новинки?

- Є поняття «література», є поняття «цікава література» і «нецікава література». Я навіть спробую не дипломатично відповісти, а відверто. Ми самі досліджували попередні 15 чи 14 програм. У якійсь програмі приділялася увага українським книжкам, у якійсь - зарубіжним, у якійсь - знову українським. Спеціального поділу не існує, вибір формується стихійно. Наприклад, приходять брати Капранови і розповідають не про українські книжки, а про класичну зарубіжну літературу. А Петро Мацкевич може порадити почитати Умберто Еко.

- Який вплив на редакційну політику проекту має ведучий програми Владислав Береза?

- Значний. Він літературознавець, активно займається книжковим бізнесом - співпрацює з письменниками та видавництвами, знається на трендах і новаціях. Саме Владислав Береза подає багато ідей, я все ж таки не книжкова людина. 

Читачі, можливо, знають його як автора колонок для таких видань, як «Афиша», Time Out, «Книжковий огляд». Його рецензії публікуються в Росії на спеціалізованих сайтах із літератури. 

- За яким принципом обираєте тексти блогів для програми?

- Тут немає ніякої політики: беремо блоги тих, хто цікаво пише, стежить за подіями й чиї сентенції є актуальними на даний момент. От, скажімо, литовського блогера Славу Се щоденно читають близько 20 тисяч. Оминути таке явище ми не можемо. Є відомий російський блогер Артемій Лебедєв, якого теж читає дуже багато людей. Але я б не назвав його тексти близькими до літератури, тому нас він не цікавить. 

Тиражі книг в усьому світі падають. Натомість активізувалися люди в мережі. Це потенційні письменники, і сорок років тому вони б, можливо, прагнули видавати книжки. А тепер їм це непотрібно і вони ведуть блоги, примудряючись навіть трохи заробляти... 

- Чи цікаво вивчати літературні вподобання паркувальників та блондинок?

- Ми їм вдячні, що допомагають привернути до нашої програми увагу людей, які ніколи книжки в руки не брали. Якщо я не помиляюся, в Америці в минулому столітті хтось подібним чином уже намагався популяризувати книжки: так само тупо підходили і питали: «Що ви читаєте?», і це сприяло зростанню попиту на літературу. 

Зрештою, нікого не цікавить, що читає той чи інший письменник. Набагато цікавіше дізнатися, що читає касир чи офісний працівник. 

До речі, люди, яких ми опитуємо, своїх відповідей дуже стидаються. Хтось навіть мені казав, що не хотів би на камеру відповісти на питання, яку останню книгу він прочитав. 

Більшість таких відповідей закінчується згадкою про Шевченка. І це певною мірою свідчить про те, в якому світі ми живемо.

- Скільки людей працює над програмою?

- До складу творчої групи входить близько шести людей: два режисери, три журналісти, я як керівник, ведучий і адміністратор. 

- Чи співпрацюєте з видавництвом «Нора-друк»?

- Я вперше про це чую. 

- Чи є у програми спонсори?

- На жаль, ні.

- Наскільки вільно почувається редакція у фінансовому плані?

- Грошей забагато не буває. Звичайно, нам не вистачає кількасот тисяч доларів, щоб їздити на різні книжкові ярмарки і професійніше робити програму - з точки зору монтажної, режисерської та графічної. Але якщо в каналу й з´являться кілька зайвих сотень, гадаю, вони радше підуть на проекти на кшталт «Україна має талант». 

- Чи задоволені оновленим форматом програми?

- Я ніколи не задоволений тим, що роблю. Мені не дуже подобається програма: сам формат більш-менш до душі, але, гадаю, відсотків на 30-40 її потрібно покращувати. Є багато об´єктивних чинників, через які ми лише йдемо до цього. 

У порівнянні з першим випуском є певний прогрес. Поки що в цьому форматі ми не досягли планки, яку ставили перед собою, і щойно досягнемо, орієнтуватимусь на нові пріоритети.

Федір Зелінський