Але для нас життя попередніх поколінь стало уже далеким і незбагненним.

Цитуючи фільм «Соціальна мережа» (про який мова піде далі), «ми живемо не у селах і містах, ми живемо в Інтернеті». У нашій країні, як в одній з країн, згаданих у цьому ж фільмі, може не бути хороших доріг, зате у нас є соціальні мережі. 

Такі вже сучасні реалії. Про те, що відбувається у світі, ми дізнаємося з мережі Інтернет. Щоб довідатись про щось, ми «гуглимо». А щоб знайти друзів, реєструємося у соціальних мережах.

Кількість користувачів соціальної мережі Facebook перевищила 500 мільйонів. На їхню зацікавленість, напевно, і розраховували творці фільму «Соціальна мережа»: хто з користувачів не захоче дізнатися докладніше про те, як саме виникла їхня улюблена соціальна мережа, довідатися більше про її творців?

Задовольнити цю цікавість споживачів Інтернету можна було б, знявши хороший документальний фільм. Натомість ми маємо художнє кіно, яке варто оцінювати за тими критеріями, за якими підходять до художньої продукції.

Замість Шекспіра

Реліз фільму «Соціальна мережа» відбувся першого жовтня 2010 року, протягом двох тижнів фільм був лідером у прокаті. Американські видання пророчать фільму премію «Оскар». Автор сценарію «Соціальної мережі» Арон Соркін, розповідаючи про «Соціальну мережу», заявив:  «На тлі історії створення  Facebook  фільм насамперед розповідає про дружбу, владу, гроші, вірність, заздрість. Думаю, ця історія зацікавила б самого Вільяма Шекспіра. Але, на щастя для мене, він не зміг взятися за цей проект, і його місце зайняв я».

То що ж за драматичні «шекспірівські» пристрасті вирують у фільмі? Головний герой фільму – гарвардський студент Марк Цукерберг. Він безуспішно намагається потрапити до елітного студентського клубу і не може знайти спільної мови зі своєю дівчиною, що зрештою стає причиною їхнього розриву. Ображений до глибини душі Марк вирішує «взяти реванш» у житті й створює Facebook, нову соціальну мережу, у якій знайти нових друзів, знайомих тощо уже не становитиме проблеми ні для кого. Друг Марка Едуардо фінансує його проект.

Ідея нової мережі має шалений успіх і стає неймовірно затребуваною. Марк та Едуардо отримують величезну популярність, а у найближчому майбутньому, як вони це відчувають, їхня ідея принесе їм і великі прибутки. Але, як це часто буває у житті, успіх приносить із собою нові клопоти. Друзі починають сперечатися щодо того, як саме потрібно розвивати надалі соціальну мережу. Зрештою Марк придумує спосіб взагалі усунути Едуардо з компанії Facebook. Ображений колишній друг (а надалі ворог) подає на нього судовий позов. Крім того, Марку доводиться судитися і з близнюками Вінклвосами, у яких він частково запозичив ідею своєї соціальної мережі. Сюжет фільму і базується на історії цих двох судових процесів, що переплітається з історією створення Facebook.

Драматичний конфлікт

Спершу розгляньмо позитивні сторони фільму. А вони є. Блискучий діалог на початку: сцена сварки між Марком та його дівчиною. Професійна гра акторів (особливо слід відзначити виконавця головної ролі Джессі Айзенберга). Якісний саундтрек.

Але бракує найголовнішого: зав’язки, інтриги, колізії, що змусила б нас перебувати у напрузі від початку до кінця дійства. Це робить весь фільм, висловлюючись метафорично, подібним до каструлі, що у ній вариться каша, каструлі, до якої ніби й води налили, і спецій додали, і посолили, лише головне забули вкинути: крупу. І без цього, найголовнішого, у фільмі даремними виглядають і саундтрек, і акторська гра, і атмосфера.

Крім того, хіба раніше ми не знали просту як світ істину, що під час поділу великих грошей неодмінно відбуваються суперечки, під час яких учасники розкриваються, м’яко кажучи, не з кращого боку? А щодо шекспірівської напруги, так пересічне рейдерське захоплення, що його можна побачити у новинах, виглядає у стократ по-шекспірівськи драматичнішим, аніж півторагодинна судова тяганина між Марком Цукербергом  та його екс-друзями.

Ніби розуміючи все це, режисер наостанку змушує головного героя, ні сіло, ні впало, запитати у жінки-юриста: «Чи я негідник?» Отримавши відповідь від малознайомої людини: «Ні, ти лише хочеш ним здаватися», герой одразу ж заспокоюється і поринає у мовчазну задуму. Ось і вся драматична колізія.

Постаті персонажів фільму, крім, хіба що, самого Марка, виглядають невиразними. Неповними. Шон Паркер по-своєму оригінальний і колоритний: злий геній у мініатюрі, що ховає свою боягузливість і підлоту за маскою харизматичного, симпатичного героя. Він (хоч прямо цього у фільмі немає) міг додатково спонукати Марка зрадити Едуардо і вигнати того з компанії.

Але про все це ми здогадуємося, бо насправді роль впливу Шона на Марка Цукерберга та його вчинки у фільмі не розкрита і не пояснена до кінця. Те саме стосується і Еріки, дівчини Марка: вона єдина, хто з усіх героїв фільму викликає симпатію та й взагалі виглядає по-справжньому живою, нормальною людиною на тлі холодно-відстороненого Цукерберга, снобів Вінклвосів… Але Еріка з’являється лише у двох епізодах фільму і практично не впливає на розвиток сюжету.

Життя у мережі

В принципі, тема соціальної мережі так і залишилася нерозкритою у фільмі. Адже справжня драма (чи навіть трагедія) полягає не у тому, що Марк підставив Едуардо, не у суперечках і судових тяганинах творців соціальної мережі. Значно, «драматичнішою» є та обставина, що ці гарвардські студенти змінили життя мільйонів людей, а от чи у кращий бік? Якраз це питання у «Соціальній мережі» прямо не зачіпається. А от на рівні фраз героїв фільму та натяків…

Більшість рецензентів фільму вважають «головною жертвою» Інтернету саме Марка Цукерберга, особливо, коментуючи фінальну сцену фільму, у якій Марк сидить перед монітором, надсилаючи запит щодо дружби своїй колишній дівчині, і очікуючи на відповідь. За версією рецензентів, Цукерберг – такий собі моральний інвалід, духовно скалічена людина, яка, не можучи знайти собі жодного друга у реальному житті, винаходить спосіб знаходити мільйони друзів в Інтернеті. І фільм «Соціальна мережа» начебто дозволить будь кому із глядачів (знову ж за словами однієї з рецензенток, Лідії Маслової) відчути себе «розумнішим, талановитішим, харизматичнішим, аніж наймолодший мільйонер у мережі».

Цікаво, чи відчує щось подібне після перегляду активний користувач «Facebook»? Може, навпаки, у постаті Айзенберга, що безрезультатно дивиться на монітор у кінці фільму, він, цей глядач, що дружить, спілкується, ворогує, словом, живе у мережі, впізнає себе самого? І це відчуття буде ближчим до істини?

Соціальна мережа ( The   Social   Network ), реж. Дейвід Фінчер, 2010 р.

Анна Рибалка