Тема «романів Куліша» – для освіченого читача аж ніяк не є новинкою. Незмінними авторитетами в ній досі лишається Віктор Петров, який понад п’ятдесят років тому написав романізовану біографію Куліша, а також відомий львівський літературознавець та історик літератури Євген Нахлік, упорядник кількох видань Кулішевих творів, а також автор двох монографічних розвідок про Куліша («Подружнє життя і позашлюбні романи Пантелеймона Куліша» та «Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель» у двох томах). Найостанніша розвідка Євгена Нахліка, коментарі до якої написано у співавторстві з дружиною Оксаною Нахлік, також присвячена Пантелеймонові Кулішу, хоча самого Куліша в новій книжці порівняно небагато. Натомість дослідників куди більше зацікавили малодосліджені особистості двох «нездійснених» коханок письменника – Параска Глібова й Агрипина (або ж Горпина) Ніколаєва.

Єлизавета Юскевич-Красковська, Олександра Милорадовичівна, Марко Вовчок, Ганна фон Рентель, Ганна Барвінок, Параска Глібова, Агрипина Ніколаєва – навряд чи цей список позашлюбних пасій Куліша є вичерпним. Чому ж, у такому разі, Євген Нахлік присвятив своє чергове дослідження саме Глібовій та Ніколаєвій? Перша – дружина відомого байкаря, доброго Кулішевого знайомого Леоніда Глібова, друга – колись «невідома київська інститутка», авторка таємничих постань, яка тепер набуває наймення – Горпина Глібова. Чому саме ці дві жінки? Адже їхні романи з Кулішем, як переконливо доводить автор книжки, навіть не дотягують до справжнього «любовного роману»! Усе просто: «…вирішальну роль, у тодішньому почуттєвому піднесенні, що його переживав Куліш, відігравали дві жінки – Параска Глібова і Горпина Ніколаєва», – пояснює у вступі Є. Нахлік.

Обидві жінки відмовили Кулішу; обидві стали для нього «нездійсненим» коханням, як Марко Вовчок. І – що найцікавіше – обидва «майже романи» розгорталися водночас, протягом короткого літа 1860-го року.

Парасці Глібовій відведено більшу частину розвідки. Її життєпис автор починає від народження батька, Федора Бордоноса, й закінчує його ж смертю (таким чином автор одним пострілом убиває двох зайців: прослідковує Паращине походження – і розповідає про маловідомого священика Федора Бордоноса). Схоже на те, що Євген Нахлік не приховує щирої симпатії до надміру палкої та відвертої у своїх почуттях дружини Леоніда Глібова, подеколи навіть ідеалізуючи Параску: «Якоюсь мірою Параска була тургенєвською жінкою – зосереджена на своїх почуттях, душевна, ніжна, вразлива, мрійлива, перейнята тугою за ідеальним обранцем». Є. Нахлік ґрунтовно досліджує причини «майже-зради» Глібової. Мовляв, її чоловік, одружившись у віці двадцяти п’яти років, досить швидко охолов до дружини: його кохання було таке ж, як і його вдача, – рівне й спокійне, до того ж, письменник мав слабке здоров’я, тож фізично не міг цілком задовольнити молоду жінку. Крім того, ще до швидкоплинного роману Куліша й Параски Глібов увесь поринув у письменство, громадські й культурні справи (як пише Є.Нахлік, «сублімував»). А Параска була молодою й здоровою жінкою, яка прагла палкого тілесного кохання. Автор дозволяє собі психоаналітичну інтерпретацію її поведінки у шлюбі, повсякчасного флірту й серйозних захоплень то Кулішем, то молодим громадським діячем Іваном Андрущенком: «Так Параска висловлює, по суті, бунт душі й тіла проти культури як духовного явища. Жінка як біологічна істота бере в ній гору над жінкою як творцем культури», – підсумовує дослідник.

Жінка, ім’я якої у назві розвідки фігурує другим, – Горпина Ніколаєва – насправді чи не найглибше після Марка Вовчка вразила Пантелеймона Куліша: «Саме роман із Горпиною, – стверджує Євген Нахлік, – став для Куліша вершиною його позашлюбних шукань». І саме вона, Горпина Ніколаєва, є тією «таємничою київської інституткою», про яку дослідник уже писав у «Подружньому житті і позашлюбних романах…». Вродлива, розумна, відмінниця, одна з найкращих вихованок інституту, національно налаштована й молода – здається, такий ідеал Кулішевої жінки змальовував Євген Нахлік у згаданій монографії?

Проте й цього разу Кулішеві не пощастило з позашлюбною обраницею. Агрипина у відповідальний момент виявила нерішучість (або ж навпаки, взялася за розум?) і повернулася до нареченого, як і Параска. Як переконує автор дослідження, справжніми цікавинками для істориків літератури й культурологів стануть дев’ять досі не публікованих листів Горпини до Куліша. Мовляв, до цього нам був доступний тільки любовний епістолярій самого письменника, тепер же маємо змогу почути в романах Куліша й «жіночий голос»: «…листи від Горпини Ніколаєвої (разом зі збереженим одним листом від Параски Глібової, що також подається у нашому виданні), – пише Євген Нахлік, – унікальні вже тим, що, на сьогодні, це єдино відомі інтимні листи до Куліша від його позашлюбних пасій. Досі ми мали справу лише з його чоловічим еротично-епістолярним дискурсом, тепер можемо ознайомитися і з їхнім жіночим».

Щиро кажучи, нова книжка львівських літературознавців не так і багато додає нових штрихів до портрета самого Пантелеймона Куліша. Очевидячки, після Петрова й двох попередніх розгорнутих монографій Є. Нахліка додати вже попросту нíчого. Тож намагаючись не повторюватися, Євген Нахлік цього разу використовує постать Куліша як своєрідну «зв’язку», гачок, за який можна зачепити життєписи ще кількох цікавих осіб – сучасників Куліша, його знайомих, колег. Окрім згаданого Федора Бордоноса, Є.Нахлік доволі детально описує життя неперевершеного господаря т. зв. Носового Куреня – Степана Носа, а також сина Леоніда Глібова від другого шлюбу – Олександра. Тож у такий хитрий спосіб книжка, в якій читач передбачає насамперед історію двох романів Куліша, і справді перетворюється на біографічно-культурологічне дослідження. Можливо, згадані в ньому другорядні персонажі в майбутній розвідці Євгена й Оксани Нахліків стануть центральними. А ми вже навіть здогадуємося, яку назву матиме та книжка, – її дослідник вказує ближче до «розв’язки» – «З оточення Пантелеймона Куліша: Григорій Честахівський і Маруся Денисенко».

Ольга Купріян