І геній, і графоман, здебільшого, однаково боляче реагують на критику. Бо текст будь-якого рівня художності народжується в глибинах авторської особистості. Тому критика так дошкульно зачіпає саме єство автора, вибиваючи з колії не тільки початківців, а й досвідчених літераторів. То ж пропоную декілька простих парадигм, які ефективно допоможуть критикованим авторам легко подолати всі неприємні відчуття, які виникають після так званого «цькування в медіа».

1. Критика - це замовлення від видавництв-конкурентів, які хочуть знищити перспективного автора.

2. Він/вона просто заздрить мені, бо не вміє писати, як я.

3. Оскільки й письменники нерідко пишуть критичні статті, то місткою й корисною є парадигма: він/вона критикує мене, бо я не похвалив/ла його/її.

4. Взявся/взялась мене критикувати, бо впізнає себе на сторінках моєї книги й не може цього знести.

5. Моя книга - для людей просунутих, модерних, не закомплексованих, а критик - людина консервативна, відстала, з купою комплексів. Звідси логічно випливає наступний пункт:

6. Критик, який/яка пише про ту чи іншу книгу, ніколи не пише про книгу, завжди тільки про свої власні комплекси.

7. Той/та, хто мене критикує, дуже зла людина, бо хвора. Варто лікуватись, а не критикувати. Можливі варіанти: а) перестарок заздрить молодості, от і критикує; б) у критика проблеми з печінкою, звідти стільки жовчі на талант; в) та найпоширенішим підґрунтям критики є великі проблеми критика «по життю», найімовірніше, статеві.

8. В того, хто вміє оцінювати себе і свій витвір особливо заслужено високо, має бути напоготові глобальна парадигма: посередність завжди критикує титана. Тоді буде дієвою й суміжна установка: критик-пігмей хоче привернути до себе увагу, критикуючи гіганта.

9. Творчість - від Бога. Критика - від диявола.

Якщо літератор зуміє впровадити у своє єство такі установки, це надійно захистить його/її від усіх незаслужених травм, поверне душевний спокій, гарний настрій, усвідомлення власної значущості, повноту творчого буття.