Так само, як рано чи пізно залишить цей світ останній переконаний комуніст.  Але якщо українські видавці таки зможуть створити нормальну мережу книгарень, яка охопить Україну, як свого часу Укркниготорг, про що було сказано не так давно, це не вирішить іншої, набагато важливішої проблеми, котра стоїть перед книгою в Україні. І, як це не прикро, проблема, про яку піде нижче, існуватиме ще довго.

Давайте вірити в краще. Давайте зробимо диво своїми руками. Давайте докладемо тих зусиль, які кожен із нас, зацікавлених осіб, може, аби видання книжок в Україні перетворилося на повноцінний бізнес. Та стало складовою ринкової економіки. Видавці зробилися капіталістами, яким обігові кошти дозволяють ризикувати з несподіваними проектами. А письменники - як не мільйонерами, то принаймні досить забезпеченими людьми. Яким не треба викроювати час для написання текстів у щоденній погоні за грошовими одиницями - не жебрати ж на хліб, сало, бухло та джинси, це з Інтернету не скачаєш...

Ось тут починаю розуміти: мої фантазії заходять надто далеко. Це я не про заможних видавців, а про забезпечених письменників. Ні, вони на планеті Земля є, і навіть у досить великій кількості. Їх видають у себе вдома та перекладають у світах, в тому числі - в Україні, навіть українською мовою.

Саме їхні твори, любі друзі, складатимуть левову частку асортименту, котрий українські видавці здатні будуть запропонувати для мережі книгарень. Хоч «Український Книжковий Альянс» вона називатиметься, хоч широко розкине сіті бренд «Читайка», хоч набере обертів та проникне в кожен райцентр мережа книгарень «Є». Словом, як мережу книгарень не назви, 85 % її асортименту складе:

а) перевидана українська та зарубіжна класика;

б) перекладна актуальна американська та європейська література, а також, можливо, література з країн Азії та Близького Сходу,

в) російська література в оригіналі та перекладні твори іноземних авторів, видані в Росії,

г) література для молодших школярів української мовою, переважно - написана жінками про дівчачі проблеми,

д) нехудожня література українських та зарубіжних авторів.

Такої опції, як сучасна українська художня проза для дорослого читача, передусім - зразки жанрової літератури, на яких тримається книжковий бізнес в усьому світі, чи навіть звичайна позажанрова белетристика, в українських книгарнях не буде. Або такий сегмент лишиться в меншості, розмістившись у межах однієї - двох шаф.

Я вважаю письменників, котрі в Україні пишуть російською, і ця література має питомо український контекст, українськими письменниками. Вони мають такі самі права, як і автори, котрі в Україні пишуть українською. Проте навіть разом із ними вітчизняне красне письменство НЕ ДАСТЬ, на превеликий жаль, таку кількість рукописів, аби кожне видавництво видавало по 10-20 новинок щоквартально. Тобто, раз у чотири місяці.

До Форуму видавців у Львові всі видавництва готують прем´єри. Як би не побивався Анатолій Дністровий, говорячи про книжку, читач найчастіше має на увазі не милу його серцю філософську (хоча вона теж потрібна), а все ж таки художню. Бажано романи. Бажано - актуальні. Бажано - з можливістю чітко визначити жанр твору. Проте саме із публікацією зразків філософської думки в нас уже ніби гаразд, українські мислителі та інтелектуали регулярно тішать своїх фанатів новинками, та й з перекладами все наче о´кей. Натомість всіх новинок художньої літератури українські видавці пропонують на Форум, а отже - на рік не більше, як 50.

З них щонайменше половина - книги, написані авторами, котрі пишуть останніх років 10-15. Тобто, в Україні нараховується 25-30 професійних письменників. Не тих, хто заробляє на книжках і живе з цього, а тих, хто вважає письменництво своєю справжньою професією.

Для порівняння: у сусідній державі Росія видавці теж нарікають на брак книгарень. Їх у десятимільйонній Москві така сама пропорційна присутність, як у чотиримільйонному Киві. Тобто, у Москві більше книжкових магазинів, ніж у Києві, але Москва більша за Київ, через те реальних точок, де б продавалася книга, в їхній столиці так само небагато, як у нашій. Не кажу вже про Петербург... Правда, російські видавці мають додатковий ринок збуту - Україну, але все одно, якщо ви будете уважні, на книжках, виданих у Росії, значиться середній тираж 5 тисяч, що для України дорівнює тій самій «золотій» 1 тисячі примірників. Виходить, російських п´яти тисяч однієї назви вистачає як на Росію, так і на Україну, що, погодьтеся, свідчить - росіяни все ж таки мають проблеми з книжковою торгівлею.

Але з чим російський видавець точно не має проблем, так це з автурою.

Лише детективів російські письменники, і то - не брендові, а неофіти, пишуть стільки, що видавці мають, із чого обирати, тож книгарні щокварталу оновлюють асортимент новодруками. Про мелодрами та фантастику вже не кажу. Є ще «страшилки» російського зразка та історичні романи або фантазій на тему своїх та чужої історії, чого російські письменники теж не втомлюються вигадувати й творити, а видавці охоче видають. Та Бог із ним, із чтивом - звичайна белетристика, література з претензією на серйозність чи автори, котрих з сезону в сезон роблять модними, в сусідів теж виходить не великими тиражами, але - у великій кількості, пістрявіючи новими іменами та оригінальними чи з претензією на оригінальність назвами.

Це при тому, що на всю Росію лише 4 (чотири) сучасних письменника, котрих можна ризикнути назвати мільйонерами: Борис Акунін, Олександр Бушков, Олександра Марініна та Дарія (Агріппіна) Донцова. На Заході письменників з подібними статками значно більше. І не всі вони, хоч би як аргументовано не доводив би це Олег Соловей, критик із Донецька, є «молюскоподібними», бо пишуть «попсу» й «ліберальну єресь». Серед них багато таких авторів, яких прийнято називати серйозними... ну, чи бодай із претензією на серйозність. За дуже рідкісними винятками, все це - сучасна художня проза.

Запитання на засипку: чи зможуть українські видавці конкурувати з, прости, Господи, російською книжкою (її ще називають «сміттям», «лайном» та «макулатурою» в залежності від контексту та ступню тверезості того, хто мітингує) саме в царині пропозицій творів сучасних авторів?

Де 50 рукописів модних тепер історичних романів, з яких видавець обере 8-10 гідних, а ще 10 визначить, як перспективні?

Де 80 детективів, 12 мелодрам, 200 романів про прибульців із бластерами? Де 40 горорів та містичних трилерів? Українські письменники, чому ви цього не пишете хоча б у такій кількості на рік?

Бог із нею, з «попсою» - де сотні «серйозних» рукописів від ста авторів, із яких сімдесят - це письменники - початківці?

Днями побачить світ черговий рейтинг журналу «Фокус» Знову будуть обурені вигуки - мовляв, ті самі клоуни на манежі. Добре, поміняйте клоунів, усе в ваших руках! Запропонуйте видавцям розумну альтернативу, пишіть книжки, як не хороші, то різні та у великій кількості! І видавці, на яких ви нарікаєте - жадібні, мовляв, неповороткі і взагалі... не українці вони, - ці самі видавці матимуть, із кого/чого обирати.

За що ненавидять Дарію Донцову, ви замислювалися? Я, наприклад, не можу це читати. Але мільйони російськомовних грамотних людей можуть. І читають вони не одне й те саме перевидання: мільйонний чи півмільйонний тираж на виході мала чи не кожна (!) із 100 (ста) (!!!) написаних нею книжок. Тобто, людина працює, пише по кілька творів на рік. Борис Акунін видавав книги не лише під цим псевдонімом, користувався ще двома. Бушков фігарить по кілька книжкових проектів сам-один. І повною дурнею є припущення, що за них пишуть «негри».

Хто з колег готовий визнати, що мрії написати один роман, зате - який, в нинішніх українських умовах - інфантильна утопія? Так, Кен Кізі, Джером Селінджер, Маргарет Мітчелл чи навіть Джеймс Джойс по суті є авторами одного роману, кожен свого. Але все життя отримувати за нього гонорар вони могли в країнах, де щокварталу видавці розвозили по книгарнях десятки новинок, конкуруючи між собою, переманюючи авторів, перекуповуючи, створюючи нові проекти, причому - не залучаючи перекладні твори, а обходячись винятково власними письменницькими силами. Мати одну геніальну книгу за все своє життя можливо лише для того письменника, котрий живе в країні, де видавнича справа - бізнес, а від авторів нема відбою.

Бути письменником - це означає виконувати важку ручну фізичну роботу щодня. Працювати, як говорив один політик, мов краб на галерах. Якщо в Україні таких три десятки, і після них (нас) чомусь не йде ніхто, значить, нема на що нарікати.

Правда, є ще така специфічна категорія, як український читач.

Та про нього - у наступній публікації.