-  Останнім часом читаю переважно літературу для дітей. Це пов’язано не тільки з тим, що сам її пишу, але й що веду серію «Українська дитяча класика» у видавництві «Грані-Т». Отож, доводиться читати й те, що зараз не «на слуху». Серед останніх приємних відкриттів -- морська проза для юнацтва Леоніда Тендюка «Атол Туамако» та «Всесвітні походеньки капітана Небрехи» Юрія Ячейкіна – гумористично-космічний український Врунгель. Обидва корифеї ще живі, але про них майже нічого не чутно. А шкода, бо їхні книжки по-своєму неповторні.  Навіть те, що маємо, не вміємо ні зберегти, ні подати. 

Серед актуальних сучасників виділив би зі свіжопрочитаного «Джури-характерники» Володимира Рутківського та дві книжки Олекси Росича «Джовані Трапатоні» і «Отто, принц львівський». Це дуже добра дитяча проза, яка, впевнений, буде вписана в канон української дитячої літератури. 

В есеїстиці вразили дві книжки польських журналістів «Газети виборчої» Маріуша Щигела «Готленд» та Кшиштофа Варги «Гуляш із Турула». Перша розповідає про Чехію, друга – про Угорщину. Це те, чого дуже бракує нам: власний погляд на сусідів. Причому – несподіваний,  аргументований, іронічний. Отримав справжню насолоду від цих книжок. В поезії втішався збіркою Мар’яни Савки «Тінь риби».  

І, ясна річ, радію за земляків-закарпатців. Торік вийшли вдалі книжки Ірисі Ликович, Мар’яни Нейметі, Оксани Луцишиної, Сергія Федаки, Мирослава Дочинця, Петра Мідянки, що підтверджує становлення «закарпатського феномену».