Олена Рижко – авторка, яка не перестає дивувати вмінням відшукувати нові мотиви, сюжетні ходи, інтригувати героями і при цьому демонструвати ідеальне відчуття мови. Кожного разу, коли виходить нова повість Олени Рижко, знаю, це для мене буде челендж ще той J. Відкласти розгорнуту книгу з прочитаними першими рядками уже неможливо. Перевірено на книгах «Дівчина з міста», «Знає тільки Мару», «Король Даркнету», «Мишоловка», а тепер ще й «Ужалений зрадою».

Намагаюся розгадати таємницю авторки: як їй вдається утримувати читача в емоційній напрузі впродовж усього тексту? Де вона відшукує ідеї для сюжетів? Звідки такі неординарні і в той же час звичні герої? Де вона навчилася так оперувати підлітковим сленгом і вплітати його в літературну мову тексту, щоб читач будь-якого віку відчував себе комфортно?

Думаю, успіх у тому, що Олена Рижко завжди щира і відверта зі своїм читачем. Навіть тоді, коли інтригує таємницями і до кінця не дає однозначної відповіді. Мотивуючи до постійних роздумів, припущень, читацьких передбачень, письменниця робить читача співтворцем тексту, співучасником подій. Квести, випробування, інтриги, пригоди – це тільки один рівень твору, сюжетно-композиційний. А є ще глибокий і водночас такий потрібний у тексті для підлітків психологізм героїв, їхніх вчинків, моделі поведінки і взаємостосунків. Є наскрізний ціннісний пласт, який допомагає кожному читачеві  визначити для себе, що є добре, а що погано, що варто робити, а від чого завжди потрібно відмовитися. Відрадно те, що Олена Рижко ніколи нікого не повчає, ніколи не пропонує єдино правильного сценарію поведінки, але всі її повісті – це надзвичайно потужний емоційний досвід для читачів, життєвий приклад, який завдяки асоціативним зв’язкам та емпатії стає епіцентром роздумів, самопізнання і розуміння буття.

Говорити про чужі історії завжди простіше, аніж про власну. Головний герой повісті «Ужалений зрадою» Ден теж не спішить ділитися з кимось своїми думками. Так, це він «ужалений зрадою». Метафора дуже влучна. От тільки читачам потрібно ще з’ясувати в чому ж полягала та зрада, чи дійсно варто так побиватися? Кому треба співчувати, кого засуджувати? З кожним новим абзацом відкриваються нові подробиці і Денового життя, і тих подій, які змінили його і перевели зі статусу лідера у лузери. У кожному епізоді читач, здається, бачить не тільки Дена, а відразу приміряє його роль на себе: А що б я зробив, коли б мене зрадила дівчина? Як би я вчинив, коли б зрадив найкращий друг? Але й інші питання не менш важливі: Чи можуть батьки побачити все очима дитини і зрозуміти не з висоти свого досвіду? Чи варто пробачати зрадників? Чи треба закриватися від усіх? Ситуація настільки типова, що тут без асоціацій та ідентифікацій просто не обійтися. От це і є один із текстових інструментів утримування читацької уваги.

Ден не єдиний герой повісті, є ще його друзі, однокласники, суперники.  Фішка Олени Рижко у вмінні презентувати галерею характерів юних, майстерно виписувати кожного, розкриваючи емоції та почуття, радості й болі, щасливі миті й трагедії, успіхи й невдачі, добрі вчинки і погані, акцентувати на улюблених справах і показувати їх «в дії». Тільки з такого калейдоскопа художніх деталей читач в кінцевому результаті може скласти цілісний портрет і в цьому акті є неабиякий читацький кайф співучасті.

Ті – постать загадкова, від імені до характеру, звичок, уподобань. Суцільна таємниця, загадка для читача, розгадування якої може відбуватися тільки за умови уважного читання і активного декодування тексту, поступовим нанизуванням подій і складанням пазлів у єдине сюжетне панно. До кінця читач не знає однієї важливої деталі, а коли дізнається, то шокований не менше, ніж Ден. Шокувати, здивувати, перетворити усі попередні натяки  і загадки на яскраву несподівану відповідь-розгадку – родзинка письма Олени Рижко, яка є в кожній її книжці. При цьому авторські ідеї не повторюють жодну з тих, що практикувалася письменниками у реалістичній прозі для підлітків досі.

Любовні іскорки між героями твору, детективні елементи, пригодницький драйв – обов’язковий елемент чи не кожної сучасної шкільної повісті й підліткової історії. І тут письменниця не зраджує традиції, але додає цікавих авторських «перчинок», які для когось стають уроком, для когось – радістю – «у мене теж так було», а для когось – відкриттям чи навіть прозрінням. 

 Іноді, читаючи повість чи роман, нам хочеться забігти наперед, краєм ока прочитати кульмінаційний епізод, а то й фінальне речення, щоб дізнатися, чи не загрожує щось героям, за яких хвилюємося, чи будуть вони разом і чи будуть взагалі. Але таке з текстом Олени Рижко не зробиш. Тому що текст тебе веде і не відпускає. Ти боїшся пропустити хоча б речення, бо саме в цьому реченні може бути ключик до таємниці, дрібна художня деталь, яка допомагає збагнути характер чи вчинок героя, вловити логіку подій. Це уже пізніше, після прочитання, можна повертатися на якісь сторінки, от так, як скажімо на сторінку 57 у повісті «Дівчина з міста»,  читати ці епізоди вголос, інтригувати слухачів, смакувати мовою.

На сторінках «Ужалений зрадою» залишилося багато позначок олівцем. Челендж я не пройшла. Книжку прочитала на одному подиху, не відкладаючи. Люблю таке активне і креативне читання, супроводжене пошуком відповідей, причиново-наслідкових зв’язків, здогадами, заглибленням у внутрішній світ кожного героя (і проживання його історії якоюсь мірою, як власної), панорамною візуалізацією тексту на завершення.  

А в чому для вас полягатиме челендж, коли ви читатимете повість Олени Рижко «Ужалений зрадою»? Не забудьте поділитися у коментарях.