Відомий автор прогресивного нонфікшн, присвяченого маркетингу, менеджменту та іншим важливим речам, без яким складно уявити наше сьогодення, несподівано і яскраво дебютував крутим художнім текстом – історичним романом про те, звідки, власне, весь цей економічний та гуманітарний прогрес  розпочався, і хто стояв біля його витоків.

Славетний Дефан, герой роману «Провінціал» Олексія Філановського, дія в якому розпочинається у Франції на початку XIV століття, був видатною особистістю своєї епохи. Непростий шлях від послушника у монастирі до кардинала і скарбника папського двору був увінчаний, окрім адміністративних посад, ще й високими творчими чеснотами і справжньою біблійською мудрістю. «В те дни некогда молчаливый и стеснительный подросток из захолустного Арка окончательно превратился в легенду, а его слова и мысли десятилетия спустя были восприняты провозвестниками еще более отдаленного будущего - титанами эпохи Возрождения и апостолами Реформации, - дізнаємося ми про героя роману. - Стечение обстоятельств заставило юного послушника, видевшего смысл жизни в созерцании и исследовании, круто изменить собственную судьбу. Он был провинциалом во всех смыслах этого слова, но, оказавшись на столбовой дороге истории, которая по странной прихоти провидения пролегла через Прованс, не растерялся, а сделал все, чтобы проложить новый маршрут».

Тож саме він, уславлений, мудрий і обережний у всіх своїх справах Дефан, став справжнім реформатором фінансової системи, заснував книжкову торгівлю і збагатив рідний край вишуканими продуктами на зразок лікеру «Шартрез», які принесла тому світову славу. Загалом у романі розповідається про дитинство, (в якому велику роль зіграв батько), юність (яка минула у служінні, науці та дослідах) і зрілий вік мудреця квітучого Провансу. Бідність, послух і стриманість – ці три обітниці, що були в основі західного чернецтва – за часів Дефана в його монастирі змінилися на цілком повноцінне життя. Звісно, не грішне, а сповнене здорового глузду у всьому: тлумаченні священних текстів, відмови від вериг і загалом будь-якої аскези.

Щоб зрозуміти всю складність будь-якої політики – чи то на ниві гуманізму, церкви, а чи торгівлі – варто згадати, що це були за часи. «Четыре года назад был окончательно разгромлен, ограблен и упразднен орден тамплиеров, и не последнюю роль в этом сыграл предшественник Папы Иоанна ХХІІ, - нагадує автор. - С тех пор главы крупных конгрегаций не слишком доверяли Святому Престолу. И уж тем более избегали каких бы то ни было финансовых отношений с папским двором — иначе им пришлось бы предать гласности масштабы собственных богатств и владений».

Отже, як бачимо, ситуація була складна, але Дефан зумів з нею впоратися, показавши на прикладі процвітання власного монастиря, як саме варто вести справи з можновладцями. З одного боку, «вести дела с Папой отказывались и нищенствующие ордена - интеллектуалы из их верхушки были полны нетерпимости в отношении той интерпретации христианства, которую предложил Иоанн. При одном упоминании его имени они брезгливо морщились, ибо считали авиньонского Папу невеждой и профаном в вопросах веры, хотя тот и не вполне заслуживал подобных обвинений. Еще более резко оценивали в Италии политику и нравственные качества Иоанна ХХІІ. Такой взгляд был свойствен практически всем главам конгрегаций и камерариям, с которыми Дефану довелось сталкиваться в ходе его миссии».

З іншого боку, право найсильнішого діяло, як і завжди. Могутність і блиск князів часто залежали від політичних союзів, військових успіхів і примх навіжених спадкоємців, які загрузли в безпутності. Благополуччя монастирів лише в незначній мірі зачіпали політичні переміни - тільки неврожай і наступний голод в окрузі, так само як і бездарне управління обителлю, могли вважатися серйозними ризиками. Тож не дивно, що саме на цьому дикому тлі нова етика торговців, ремісників і підприємців все глибше проникала в життя Флоренції. А її наріжним каменем якраз і були банківські установи, які розросталися, немов гриби.

Таким чином, протягом цієї захопливої історії, ми дізнаємося, як донедавна мовчазний і сором´язливий підліток з глухого Арка остаточно перетворився на легенду, а його слова і думки, нагадує автор, десятиліття по тому були сприйняті провісниками ще більш віддаленого майбутнього - титанами епохи Відродження і апостолами Реформації. Збіг обставин змусив юного послушника, який бачив сенс життя в спогляданні і дослідженні, круто змінити власну долю. Він був провінціалом у всіх сенсах цього слова, але, опинившись на магістральний дорозі історії, яка за дивною примхою провидіння пролягла через Прованс, не розгубився, а зробив все, щоб прокласти новий маршрут. Працю на славу Господа він сприймав як щоденну творчість, а не як закостенілий догматизм. Філософ і богослов, реформатор і вчений, він блискуче володів словом – мистецтвом, що неабияк цінувалося у ті часи, коли проповідь була чи не єдиним джерелом мудрості.