Поезія львівської поетеси Наталії Калиновської пронизана позитивними емоціями. Вона з тих, хто не «вимучує» із себе строфи, навпаки – переповнена ними вщерть, тому поспішає ділитись. Оскільки внутрішній стан – це суцільний позитив, то й поетичні рядки народжуються легко і швидко. Про таких як вона написав колись грузинський поет-пісняр Булат Окуджава: «Як він дихає, так і пише, не старається догодити. Так природа захотіла. Чому? Не наша справа». Підтвердженням цього є назва нової згаданої збірки «Еліксир життя». Своєрідність книги у тому, що присвячена вона найдорожчій людині у світі –  «Тобі, найкращий батьку, на землі». Таких порухів душі у сучасному світі одиниці. І саме цей несподіваний прояв душевної вдячності робить видання не лише тематично різнобарвним, а й надихаючим на добрий поступ у помислах, думках, вчинках і діях. А ще нагадування нам з вами про четверту християнську заповідь: «Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі».

Що таке позитивна енергія? Це особливий стан душі, коли вона перебуває в радості і любові («Нехай живе любові свято») не лише до себе самої (насправді так  мало би бути), а й до світу, що довкола. І тут йдеться не лише про людей, як багато хто сприймає в першу чергу, а й до квітки, пташки, неба, сонця, мурашки тощо. Бо хто, як не сама природа, одухотворена Творцем, надихає нас і благословляє, обдаровує емоціями, незбагненною радістю і милістю, відтак – переливається у Слово. Хтось малює пензликом, а хтось – Словом. Завдання правдивого поета наснажувати світ добрим Словом, добрими почуттями і відчуттями, а ще, як зізнається поетеса «…не розтратити б до дна// Себе у буднях», «Оберігати у серці чистоту первозданну//, //Неначе арфу золоту». І хай як не пафосно звучить, але «Лиш праця творча всіх звеличить//В ім’я прийдешніх поколінь//І мить найменшу слід прожити//Так пристрасно, мов твориш вірш!».

Свої позитивні рекомендації поетеса прописує, як добра небесна аптекарка:

«Для щастя треба небагато –

Добро нести, щоб кожен міг!». Або ось ці рядки:

«Хай там що – не падати на дусі,

Бо вставати тяжко із колін». («Кредо»)

«І щастя ми не знатимемо доти,

Допоки в душі не прийде Любов!» («Дуалі»)

І коли це приймається всією душею, тоді «… щастя дзвони переповнюють серця» і їх не остудять жодні житейські «морози».

Розмірковуючи у книзі про вічні істини (Батьківщина, любов) поетеса, між тим, в одній строфі запитує і водночас дає відповідь:  

«Що означає Батьківщина для всіх нас?

Господь і Син, що душі наші спас!

І дух Землі Великої в цім слові,

Мов дзвін сердець, в одній людській любові!»  («Батьківщина»)

Заради любові Наталія Калиновська готова «Подарувати власне серце…», бо для неї це справжнє мистецтво (Любов), яке, на відміну від часу, ніколи не проминає («Не минає час любові»). Коли серце переповнене особливими почуттями, тоді до снаги не лише «обійняти» увесь Всесвіт, а й сплести поетичний вінок з дивовижних одкровень:

«Я вплету в вінок надії,

Сокровенні чари-мрії!

Долю нам вплету щасливу

Й твою усмішку звабливу…»

У цьому казковому метафоричному вінку ясніють пелюстками не лише духмяні квіти, а й саме літо, золоті хліба-жита, натхнення і «рим високих одкровення». Відтак поетичні тексти щедро всіяні метафорами, порівняннями: калина коси розплітає; бузок «цвіте очима голубими»; клумба «метеликів цілує крила»; дарує «кави оксамит»; співає дощ і лист гарцює; звучить мелодія крізь відстані і час;  надії крихта світла тліє;  поезія —  і небо, і душа; чарівні, квітучі гаї, де витоків мистецьке джерело; довкола - жита весняні заграви; ряст бентежних сподівань; квітник думок;  щемливий колосковий передзвін;  зірниць узори сріблять небеса; хлопчик наш, мов промінь жвавий; море - стихія… із відлунням зір-планет…

Романтично окрилена поезія дається, мабуть, для того, аби підносити людський дух, не дати оступитися, не дати впасти в сум… І яке це щастя бути провідником отих важливих смислів і дум. Іноді мені здається, що не всі поети здатні усвідомити своє істинне призначення. Приміром ось цей вірш про «Рідну мову». На цю тему написано й переписано безліч текстів. На щастя поетесі вдалося уникнути вживання заяложених штампів і перед нами постає свіжий нетлінний образ найсвятішого, що є у кожного з нас – рідної мови. Не можу, аби не зацитувати кілька строф згаданої поезії.

«Кришталева, як вода!

На весіллі – молода!

Чар родючої ріллі,

Благодатної землі,

Ніжність перших пелюстків

У красі твоїх лиш слів!

Неосяжна рідна сила,

Де у кожнім слові крила

І безмежний моря край,

Міст калиновий і гай…»

Коли поезії притаманна особлива мелодика і ритміка, вона стає піснею. Чимало поетичних текстів Наталії Калиновської стали піснями і полетіли поміж люди. Для її поезії характерні образи водної стихії, ось деякі тільки приклади: джерела – «Душі барвисте й чисте джерело…», грози – «Безмежний край родючого зерна… це любов... весняні грози!», ріки – «ріки любові і натхнення» (пам’яті Володимира Івасюка), роси – «Веселка сонячна і вранішня роса...». Та найбільше віршів написано про море. Вони вийшли раніше окремою книгою «Будванські передзвони». Може тому пані Наталія так часто вдається до цих образів, що за східним гороскопом вона рак, а це – стихія води. Такі люди володіють здатністю розчинити в собі все, що заважає перебувати у внутрішньому спокої, але при тому зберігати про це таємницю. Одним словом – сталість внутрішнього при зовнішній мінливості.

Нікому з нас не збагнути до кінця внутрішній світ творчої людини, це все одно якби ми захотіли розтлумачити чому сонце є сонцем для світу, а день днем. Та й сама поетеса щиро про це зізнається в одній із поезій: «Поезіє, мій світе дивовижний,//Де я люблю, страждаю, де живу…//Мій простір неосяжний, ніжний,//Де я творю  палку строфу нову!». Зрештою, як добре, що на світі є поети, які несуть у собі оту невидиму поетичну жаринку, і коли світ потребує творчого сяйва, вони роздмухують її, і дарують нам з вами світло радості і любові, а ще – позитиву. До такого поетичного кола належить львівська поетеса, членкиня НСПУ Наталія Калиновська, жінка, що збирає в кошик зорі і дарує кави оксамит.