Re: цензії

24.05.2019|Ігор Зіньчук
Історія кохання з ароматом яблуневого цвіту
Сталь і золото – 5 незвичайних видань «Книжкового Арсеналу»
18.05.2019|Микола Адам, член спілки письменників Білорусі, письменник, перекладач
Магія слова
16.05.2019|Юлія Юліна
Любов і Завірюхи
13.05.2019|Наталя Федько, письменниця
Чи можна повірити в світло, якщо в душі – сутінки?
11.05.2019|Юлія Юліна
Тринадцять химерних історій
10.05.2019|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Квіти душі празникують у слові
01.05.2019|Микола Гринь
Батуринська голгофа Сергія Павленка
29.04.2019|Антоніна Корінь, науковець літературно-меморіального музею І. Карпенка-Карого, м. Кропивницький
Він на коні – «живіший всіх живих»
25.04.2019|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Щебече птиця слова в небі дум

Re:цензії

22.04.2019|16:08|Олег Василишин, кандидат філологічних наук Ігор Фарина, член НСПУ

Шука себе поетка у думках щоденних

Пшенична Л.А. У сяйві соняхів. Лірика. – Хмельницький: Видавець ФОП Стасюк Л.С., 2018. – 104 с.

Що чекає поціновувач красного письменства від знайомства з новою поетичною книгою? Звісно, відповідей на питання, які його хвилюють. Бо саме так і має бути в ідеалі. Але життя наполегливо підсовує протилежність. І оцінювач доробку того чи іншого автора самостійно шукає відповідей, орієнтуючись на неординарність поетичного мислення. Спонукає до цього і нова книга віршів Любові Пшеничної.

Лірика цієї поетеси тематично ділиться на громадянську, філософську, пейзажну та інтимну. Розуміємо, безперечно, певну умовність такого розграничення через переплетення мотивів. Але все ж хочемо торкнутися цих пластів, бо такий підхід дає можливість хоча б частково поговорити про творчий діапазон поетки.

Спершу поведемо мову про громадянську лірику. Змушені, зрозуміло, ствердити думку про неоднозначність. З одного боку бачимо мандрівки уяви у проминуле та відгуки на сьогочасність, а з другого – чуттєвість і публіцистичність. Зосібна, історія промовляє у віршах «Гладіатор» та «Галині цукерки». («В гіркоті звабливих перемог я не маю права навіть вмерти», «Червневий ранок, змінений од крові…»).

Зробимо подорож у сьогодення. Тут чи не найбільше маємо відгуків душі авторки на воєнні події на східних рубежах нашої держави. Підтверджують це хоча б твори «Весілля» та «Гарячий репортаж». («Та правиця ще й досі воює попід Іловайськом», «Надокучливо серденько ниє, немов незагоєна рана»). Якщо на прикладі цих творів відчуваємо дихання минувшини і сьогодення, то, мабуть, варто згадати про оголеність почуттів та публіцистичність. («Це, таки, найбільша несправедлива антитеза: ніжність – на війні», «Одна у нас Вкраїна-мати. Одна!»). Щодо публіцистичності, то тут, либонь, слід сказати про таке. В тому, що вона є у художньому творі, – закономірність. Але суть не в цьому. Якщо публіцистичні нотки призводять до небуденного висновку і відкидають голі констатації фактів, то це віршосприймачі вітають. Складається враження, що поетка розуміє архіважливість цього питання і наполегливо крокує до власного вираження публіцистичності. («А в України вишиванка уже намокла у крові».)

Громадянське начало у ліриці по-своєму «заграло» дивовижністю завдяки культурологічному аспектові. («І птах дивився поглядом людським».) Існують, зокрема, вірші, які пов’язані з іменами Тараса Шевченка, Уласа Самчука, Івана Миколайчука, Бориса Возницького… Культурологію доповнюють присвяти. Здебільшого тут маємо маловідомі імена, та знаність і незнаність, разом узяті, створюють вибуховий ефект. («В душі лишали незгладимий слід п’янкої волі подихи зів’ялі», «Вже встає навшпиньки наша хата».)

Окрім громадянської лірики, є «у сяйві соняхів» і філософська правда, радше назвали б її – медитативною. Дивовижна сув’язь лірики голови і лірики серця. Чи не найяскравіше це бачимо на взірцях богошукальних виявів. («А Хто за нас вмирав колись від мук, хіба від Нього зможуть відректися?», «Й тоді долинуло до серця зітхання Йсусове сумне».)

Пейзажність – теж одна з привабливих складових збірки. («У Мирогощу внадились дощі. Кущам кудлаті голови полощуть», «Берези в сукнях золотавих танцюють в парку білий вальс».) Й інтимність – теж. Бо вона є промовистою, хоч і ділиться на дві частини. Поетка бачить свою інтимність у поезовираженні любові до навколишнього світу («Щоб хоч одненьку душеньку зігріти, інакше – ну навіщо ж я жила?») Інтимність поетеси не зацікавлювала б без потужного любовного струменя («Ялина осіння. І Ви – в моїх сінях. І небо Вам сонце, як сонях, трима».) Розуміємо, що при сприйманні неодмінно постає питання про різностатевість рецензентів та поетки. Дійсно: така проблема існує. Але вона дещо нівелюється природністю слововиявів у цьому тематичному пласті.

Ще одна проблема, породжена тематичністю. Можна виокремлювати певні пласти, але частіше (ознака часу!) причаровує сув’язь мотивів. Скажімо, вірш «Вожак» торкається теми війни з російським агресором. Але хіба не з’являється думка про поєднання з пейзажністю, коли читаємо: «і ридає за ними однокрилий вожак на піску»?

Та розмова про тематичні пласти поетичної збірки, як нам здається, не спроможна охарактеризувати видання так, як того хотілося б, тому й вважаємо за доцільне поміркувати про лексичну сферу у віршотворенні Любові Пшеничної. Точніше – дещо мовимо про тропи, які використовує поетеса. Зрештою, і не виникає інакшої думки, коли зустрічаємося з метафоричністю поетичного мислення.

Дуже яскраво це бачимо на прикладі простих порівнянь. До речі, вони є неоднорідними. Мова – про порівняльність зі сполучниками і без них. А ще існують порівняння, які поєднують обидва види. Ще ж маємо загальновживані прості порівняння та індивідуально-авторські. Нерідко (хоч, можливо, і хотілося б частіше) авторка експлуатує розгорнуті порівняння.

А тепер  спробуємо дещо конкретизуватися для підтвердження загальникових міркувань словесновиражальницького гатунку. Приміром, у трьох розділах книги частенько надибуємо взірці цього тропу зі сполучниками на кшталт «як», «немов», «наче», «ніби»… («Дерева теж, як люди, воювали», «Я, мов лебідка, в небо полечу», «І пісня споминами ранить і омиває, мов ріка»). З цими вдатностями мирно сусідують прості порівняння без сполучників: («ти – вічний філософ і мрійниця», «Незабудка маленька – Марія», «Мамо, серце Ваше – живий подорожник»). Звісно, щодо цих цитувань можна висловлювати різні думки. Тому тільки зауважимо, що на нами згаданих взірцях бачимо ознаки індивідуально-авторського бачення. А от прикладів загальновживаних простих порівнянь знайти не вдалося. Хоч в їхньому існуванні в поетичному тексті не існує зримого негативу. Бо все залежить від доречності такого тропу у поезомовленні конкретного поета.)

Наявність порівнянь порушує ще одну проблему. Вона стає зрозумілішою, коли нагадати, що колись Аристотель вважав – порівняння можуть бути метафорами. Власне, про це уже мовилося раніше. Просто усе це враз пригадалося, коли побачили словесну дивовижність («І тільки спомин, як вітряк безкрилий, молотиме все те, що так люблю», «Де легенди ростуть край дороги», «А коли на шибки ніч накинула хустку циганську»). Це – лише дещо із вдалих моментів, бо відшукати їх більше не становитиме труднощів. І це тішить, бо переконливо агітує за образність думання в поезомові авторки.)

«У сяйві соняхів» вказує і на те, що у мовленні поетки є своїми різноманітні означення предмета чи явища, які ще йменують епітетами. Тут, безумовно, варто згадати про «скуйовджену айстру», «пальці нарцисів», «піщинку болю», «сльозу волошки», «дзвін роси», «німий крик». І знову доводиться говорити, що епітети з книги можна розділити на різні види, виокремлюючи метафоричні, метонімічні, гіперболічні, іронічні чи синкретичні. Але не робитимемо цього, а констатуємо очевидність: присутність неординарних епітетів поряд з очікуваними – ознака стилю поетки.

Як і чарівні описи «населення» віршів («Шепочуть верби в тихім сповитку», «Й коли душа – розцвічений підсніжник – цвіте в зими з-під мокрого крила», «Ще для нас натхненно лине бентежне танго солов’їв», «Та він тебе, Вкраїнонько, не зрадив, у сутінках сідлаючи коня», «У застудженім небі похмурім напинається сонце на п’яльця», «Зірками біло світиться жасмин»). Не думаємо, що процитоване говорить про щось протилежне.

Та все це не давало б позитивного ефекту, якби авторка не орієнтувалася на незвичайність слововживання. І тут на передньому плані з’являються неологізми, бо, будучи присутніми в естетичному часопросторі, по-своєму промовляють про експресивність думання: «вишнецвіт», «квітководдя». Є підстави також говорити про рідковживаність, бо маємо так чарівності, як «безвірність», «сутемря». Між іншим, подібні слововживання натякають на творчі перегуки. Скажімо, «слов’ятка» і «словенятка» з вірша «Весна» нагадали про сонети Петра Поліщука з Черкащини.

… Впевнені, що ці нотатки спроможні точніше відобразити і намагання авторки афористично висловити думку. («Кожна творча людина рятує по-своєму світ», «Запам’ятай: душа не має віку», «Смішний, хто думає, що щастям володіє у час обнов або перебудов».) Подумалося, що оця схильність до крилатослів’я – своєрідна похідна від вмілого використання стійких фразеологізмів чи відомих людності тверджень («У минуле – спалено мости», «Краще вже б синиця грілася в долонях, ніж тебе шукати – з неба журавля», «Я дякую Богу, що ти в мене є».)

Можна, очевидно, говорити й про інші аспекти поетичного мовлення. Але ми хочемо завершити свої роздуми зауваженнями щодо одного моменту. Шанувальників поетичного слова, безумовно, цікавить питання: як виглядає ця віршотворчість на всеукраїнському тлі? Хочемо того чи ні, а говорити про об’єктивізм не доводиться. Скоріше за все з денця свідомості вилітає птаха суб’єктивного об’єктивізму. Думаємо, що Любов Пшенична шукає себе у традиційному літанні, враховуючи своє розуміння подихів часу. Непростий лет. Шукання свого неба на тлі непровінційного кружляння провінціалок (за місцем проживання), до яких віднесли б Лесю Степовичку з Дніпра, Вікторію Сироватко із Запоріжжя, Ольгу Яворську з Львівщини, Ніну Горик з Волині… І тішимося, що вона на цьому фоні має свій «поетичний голос». І саме це народжує очікування майбутнього звучання. Бо цього таки хочеться опісля «У сяйві соняхів».



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери