Re:цензії

20.02.2019|16:01|Богдан Дячишин, Львів

Тече вода життя – у слові, що живе... (Рефлексії)

Жанна Юзва, Тече вода. – Тернопіль: ТОВ Тернограф. – 2017. – 100 с.

Незбагненна така незбагнеж:

            сонце в зеніті – те ж,

            небо над нами те ж,

            а люди під небом – інші.

                  Володимир Каліка,

                         «Перепливу Дунай»

 

         «Тече вода» – життя неможливо почати спочатку, увійти вдруге своїм життям у течію води, але «Ніхто не має права на забуття...» (с. 28). Пам’ять – сльози, які втирає життя, як весняна роса, ними живемо вдень та вночі, бо «Життя – це не тільки те, що людина прожила, але й те, що вона пам’ятає, й те, що вона розповідає» (Габріель Ґарсія Маркес). Авторка розповідає очисною сльозою пам’яті серця, добротним словом про життя. Прочитав сльозою невеличку за об’ємом книжку – слово авторки спонукає до розмислів, бо думок про життя, яким воно було і є, не злічити, як у вулику бджіл. Медоносять думками про незбагненне... Життя прекрасне, але жорстоке й підступне водночас. Авторка оригінальним жанром письма, яке легко читається, спонукає до осмислення багатства думок життя таким, яким воно є, писаних сльозою, серцем пам’яті, бо ж неможливо осмислити те, що суперечить логіці людського буття. Пригадалося записане три тисячі років тому: «...усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця...» (Екклезіяста 3:11). Звернімо увагу: «не розуміє людина... від початку та аж до кінця». І я не розумію, але намагаюся осмислити хоча б ази Божої мудрості... Логіка буття – це коли добре мені, то добре й моєму ближньому. Так не є у нашому сьогоденні і в житті, прожитому героями книжки. Людство суть те, чого воно не розуміє, відкидає, якщо не побільшує своїх знань, своєї духовності. Для того, щоб жити, людина мусить навчитися думати! Ця книжка написана саме так, що спонукає до думання. Дитину (дорослих також) потрібно навчити любити й думати, а все інше здобувається важкою щоденною працею. Дбаймо про пам’ять серця, бо пам’ять – це основа душі, розуму. Ось роздуми про людину праці, слова: «... і з вами жилося так просто, дихалось словом; а ваша школа Любові... урок літератури – це урок життя... література – це початок, який не має кінця...» (с. 40). Переповідати прочитане немає сенсу та й неможливо – про життя потрібно читати думкою серця, осмислюючи пережите: «Бо читати й не прочитувати – то не почитати» («Дистихи Катона»). Операційна, лікар спостерігає за хворим, який молиться... після операції хворий відповідає: «Я молився за Україну, докторе...» (с. 41), бо ж неможливо через оповідь відчути, як «Тепла важка сльоза упала їй на руку...» (с. 30), «Я з гордістю йому казала: “Тату”...» (с. 31), усвідомити сучасникам, що люди в селі жили піснею і роботою попри всі тягарі диктованого й керованого системою «духовного життя» (якщо це можна було назвати життям...).

         Проте були й неповторні миті, – таке близьке і рідне для мого покоління,  щемко описане в життєвинці «Яблука в саду»: «Ой, Андрійко... Приїхав! ... Здрастуй... – майже очима» (с. 39). Було... Пригадалося в Михайла Саченка: «”...Не бійся ближче підійти...” – / Сказала ти у телефонну трубку» («Коріння»).

         Читаю зболені думки про єдине дароване Богом кохання, розмисли про долю-недолю: «...о! де ж це мистецтво справжнього кохання!  ...бо що ж та жінка варта без любові чоловіка, адже з нелюбові народжується нелюбов (сама сахнулася цих слів своїх...)» (с. 66). Чому у   світі так мало тепла, любові, кохання? Жоден мислитель, жодна наука не в силі осмислити вічну істину кохання: «Насправді нам невідомо ані що це таке, ані чому нам властиво закохуватися...» (Робін Данбар, «Наука любові та зради»). Філософія не є всеохопною наукою. Григорій Сковорода стверджував, що жоден мислитель не є таким самотнім, як той, хто вчить, роздумує про вічні істини життя. А яка віра найстійкіша? – «Віра у “велике, вічне кохання і щастя”, віра в те, що той перший, щасливий вечір буде тривати все життя, “зупинися, мите, ти прекрасна” і т. п...» (Ілько Лемко, «Афоризми про кохання»).

    Людина втомлюється щоденними клопотами, переживає постійні тривоги, непевності, і їй лячно, коли несподіване випробування життям... Ось про долю  дітей, жінки, матері: «...хотіла передати мистецтво бачити світ, і тому молилася за дітей щиро (щира молитва – полегша для душі)..., але не так воно в житті є, як би дуже хотілось...» (с. 66). Зважте – українці звикли до того, що долю дитині дає мати, її шукають, вишивають, її можна погубити, а можна знайти, як щастя... Ми шукаємо прихистку в мисленних розмислах логіки буття, намагаючись осягнути  пізнання законів вічності:

 

         Не ухиляйся, скорися законові вічному,

            Він умістився у літерах п’яти чи семи.

                         Надія Гаврилюк, «Дольки днів»

 

         П’ять чи сім літер: любов, кохання – вічні вони, як предковічні – чоловік і жінка. Але ж «Numero deus impare qaudet» (Бог непарному радий рахунку. – Вергілій, «Буколіки»), бо в триєдиності щастя людського буття: тіло, кохання, Божий Дух всюди і в усьому, бо тільки в єдності з Ним можлива гармонія одного з однією: «і стануть вони одним тілом» (Буття 2:24б). Тільки і тільки з Ним щастя, розрада, а особливо, коли виникає потреба  пожалітися, бажання спокою, віри, надії, любові:

 

         Розрадь мене, коли немає ради,

            І звідки допомоги ждати – хтозна.

            ......................................................

            Тобі лиш. Незрівнянному в усьому.

            Розрадь мене, розвій жалі і втому.

                 Надія Гаврилюк, «Дольки днів»

 

         Оберігаймо оберіг свого рідного щастя, шануймо одне одного, бо все руйнується тільки і тільки зсередини, перевиховати можна (і  це нам під силу!) самого себе (пізнати можна – того, кого полюбив).

         Читаю далі... Полемічні роздуми до текстів: «Штрихи думок», «Думки болючі – рядки колючі», «Щасливий книжки не напише»...

         «Хай кожного з нас хвалять вчинки наші. А не люди» (с. 69) – «І виправдалася мудрість своїми ділами» (Євангеліє від Матвія 11:19б).

         «Перестає читати людина – мілішає ріка життя» (с. 75), «Лікар і вчитель мало знають? Без читання... пересихають!» (с. 89). Людина, яка не читає, – бездумна істота, бо тоді вона стає рабом чужих думок. Читання – доторк до слова життя. Мозок вбивають лінощі. Він гнучкий у будь-якому віці, але його необхідно вправляти, тренувати, використовувати за призначенням. Мозок, за твердженням директора Інституту фізіології ім. О.  Богомольця академіка Олега Кришталя, стимулюють читання, письмо і все, що спонукає до роздумів. Іван Пулюй був переконаний, що закон збереження та перетворення енергії поширюється й на духовну царину, адже правду знищити неможливо: «Закон, що сила не пропадає, має загальне значення, бо він править не тільки фізичним, але й інтелектуальним світом» (Ірина Фаріон, «Мовний портрет Івана Пулюя»). І ще одне означення: «Закон непропащої сили в світі людських відносин, культури – це істина. Істина не зникає. Де правда – там повинна бути перемога».

         «...А після закінчення університету подалася у монастир. У Бога немає світоглядних помилок» (с. 81), «Сильне коріння, то сильна і віра» (с. 94). Бог – Абсолют. У монастирі немає світоглядних думок правди, розуміння сутності Бога. Життя Петра Сороки було тернистим і в постійних пошуках, сумнівах: «”Бога ніхто ніколи не бачив”. Ніхто ніколи. Це слова ап. Івана (Євангеліє від Івана 1:18 – Б. Д.). Є над чим задуматися. Тобто Бога ні бачити, ні тим більше зрозуміти не можемо. А це означає, що всі шляхи до Нього, усі конфесії – чисто людське, земне» (Петро Сорока, «Дзвін», ч. 4, 2018). Копаймо колодязь глибше, щоб напитися джерельної води правди життя. Віра – це цілісний комплекс наших знань і розуміння не бачених очима об’єктів; це те, що неможливо цілісно сприйняти з допомогою наших п’яти органів сприйняття навколишнього світу, до кінця зрозуміти й осмислити...

         «Почула спів Квітки Цісик... Парадокси долі: в емігрантській Америці її не визнавали, в Україні – не знали» (с. 83). Але ж Квітка Цісик була за крок до Оскара, який у неї «вкрали». Окрім того, майже 20 років вона була голосом і обличчям компанії «Форд», її прослухали понад 22 мільярди разів, що втричі перевищує кількість усього населення планети. Співала в рекламі для конкуруючих компаній Пепсі-Кола і Кока-Кола, майже для всіх авіакомпаній і фастфудів. Всі хотіли мати рекламу з її голосом.

         Американка Кейсі витратила понад чверть мільйона доларів на запис українських пісень, від яких душа кожного українця співає і по сей день (Вікіпедія).

         «У кожному стаді свій (більшість тих, які не здатні думати. – Б. Д.) баран. Неспростовна істина» (с. 83). «Бо вам призначено скалу сесю розбить» (Іван Франко). Спонукати людей до розмислів – справа нелегка. Суспільність не схильна заглиблюватись у роздуми – мислити здатні одиниці, адже  «Люди взагалі живуть тільки почуттями, а вимагати від їх, щоб вони жили думками, це однаково, що вимагати від богів, щоб вони нас почули» (Тодось Осьмачка, «Думки, що виникли під час писання книжки “Ротонда душогубців”»). Академік Олег Кришталь стверджує: «Без повної піраміди знань, експертизи знань – нема повноцінного життя нації». Повноцінним життя можна назвати тоді, якщо мозок людини працює за призначенням, наповнюється добрими знаннями, а духовність зростає синхронно з логікою буття. Далі академік нагадує: мозок формує для нас навколишній світ, і цей світ не можна будувати «розумовим» станом одвічної проминальності телевізійних екранів та комп’ютерних моніторів, на яких усе поза простором духу, життєвої духовності.

         «Справжній талант слави не шукає» (с. 95), але три тисячі років побутує й така думка: «І я бачив, – нема чоловікові кращого, як ділами своїми радіти, бо це доля його!» (Екклезіяста 3:22) і «А слава – заповідь моя» (Тарас Шевченко, «Доля»).

         Ну, і думка насамкінець прочитання книжки. Хоча всі люди – інші, різні, але «Ніхто не має права на забуття...», бо пам’ять, любов, доброта не минають і об’єднують «інших»... «Тече вода», і щасливі люди пишуть книжки історії життя у слові. Життя у слові – духовне життя. Побажаймо книжці гарної дороги до вдумливого читача, щоб поєднати невидимою духовною ниткою, словом рідної мови народ України, бо це слово володіє нами, народом, об’єднуючи його в непереможний міцно стиснутий п’ястук, від чого залежить спільна доля всіх нас...



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери