«Ереб» Урсули Познанскі – це саме те, що було мені зараз потрібно. Цей роман опинився в моїх руках у той час, коли відбулося наше «зіткнення» з «блогерами», які не зовсім чітко усвідомлюють наслідки своїх захоплень. Варто сказати, що я працюю в школі вчителем української мови та літератури. Декілька днів тому мама одного учня зателефонувала до директора і розповіла про відео, на яке випадково натрапила. Виявляється, що після уроків діти йдуть до однієї покинутої будівлі, яка знаходиться в аварійному стані, стають під бетонні плити, які не зовсім зрозуміло на чому тримаються, знімають відео, роблять селфі і заливають в інтернет. Почувши це, я вирішила відверто поговорити з учнями і з’ясувати їхні інтереси. Була дещо вражена, почувши, що більшість з них грає в комп’ютерну гру під назвою GTA. У них засяяли очі, коли я сказала, що добре знаю цю гру, та вогонь в очах відразу згас, коли почули про мою заборону синові грати в неї. Відразу почула обурені запитання: «А чому? Що з нею не так? Це ж нормальна гра!» В голові у мене кружляла лиш одна думка: «Чому жодна мама чи батько не розібралася в суті гри?» Мій син теж мене переконував, що все «гуд», та я все ж декілька разів спостерігала за ним під час гри. На перший погляд все здається нормальним – гонки, вибір автомобіля і т. ін. З іншого боку, щоб щось отримати, потрібно знайти жертву (це люди, які ходять вулицями чи покупці в магазинах), побити її, обов’язково, щоб пролилась кров і тоді у вас буде те, чого ви хочете. Напевно, не всі батьки добре усвідомлюють про вразливість дитячої психіки, тому й не розуміють, що бавлячись у такі ігри, дитина змалку вчиться отримувати все, що хоче, застосувавши фізичну силу до слабшого. Власне подібні теми і порушує Урсула Познанскі у своєму романі.

Отже, про роман…

Події відбуваються в одній зі шкіл Лондона. Учні передають один одному пакунок, у якому знаходиться загадковий предмет. Цей «акт передачі» відбувається з рук в руки, з інтригуючим, багатообіцяючим поглядом в очі того, кому вручається пакунок. За цим усім спостерігає і головний герой – Нік Данмор. Він дуже пильно приглядається до однокласників, які останнім часом дуже дивно поводяться. Тож коли Брінн, яка не приховувала своєї симпатії до Ніка, кличе його подалі від усіх і, загадково посміхаючись, передає невідомий, але бажаний пакунок, хлопця охоплюють неймовірні почуття. Адже він чудово розуміє, що це щось заборонене, відповідно під час отримання таємничого предмету, що є компакт-диском з компʼютерною грою, дає непохитну обіцянку про те, що нікому не скаже про цю гру, що, граючи в неї, він має знаходитись в кімнаті без сторонніх, а також у нього має бути особистий комп’ютер. 

Отож, повернувшись додому, Нік з нетерпінням усамітнюється в кімнаті та вставляє диск у дисковод комп’ютера. На запит гри ввести своє справжнє ім’я, хлопець відповідає граючись, ‒ називає чуже. Проте гра під назвою «Ереб» відхиляє усі його спроби реєстрації доти, доки він не починає розуміти, що це зовсім не жарт і для того, щоб потрапити всередину гри, він все ж таки мусить вказати своє ім’я. 

Далі події починають стрімко розвиватися. Граючи, Нік зустрічає персонажа, який називає себе – «Мрець», за його порадами герой роману обирає собі персонажа та ім’я. Хлопець занурюється в гру, що має назву «Ереб» щоразу глибше. Він в захваті від всього, що відбувається всередині неї. Коли ж гра виконує його мрію про отримання футболки з надписом улюбленої музичної групи, його щастю немає меж. 

Натомість гра вимагає виконання її завдань, які чомусь потрібно виконувати в реальності. Нік спершу нічого не розуміє, але слухняно все виконує. Він майже не спить, втрачає апетит, інтерес до навчання, його зовсім не хвилює, що незабаром важлива контрольна з хімії. На даному етапі його цікавлять лише здобутки в грі ‒ вищий рівень і перемоги в боях на так званій «Арені».

В грі «Ереб» є одна важлива деталь. Кожного разу, коли персонаж певного гравця опиняється перед загрозою смерті, з’являється Посланець, який пропонує померти, тобто залишити гру, або ж виконати завдання в реальному світі. Отримавши завдання, під час якого хлопець має перенести коробку з одного місця в інше, Нік тільки посміхається та чемно виконує все, не розуміючи сенсу таких маніпуляцій. Також він спокійно виконує завдання, яке полягало в тому, щоб зробити кілька фото конкретної людини. На третьому рівні хлопець вже шукає наступного гравця для гри серед однолітків. Це виявляється трохи складніше, ніж він думав, але виконує і це. Та коли він має отруїти вчителя англійської, ‒ розуміє, що не в силах цього зробити, і з жалем мириться з тим, що виходить з гри «Ереб». Тут варто повернутися до вчителя. Чому саме його? Тому що він єдиний із дорослих, хто запідозрив, що з учнями відбувається щось незрозуміле. Він єдиний, хто побачив кола під їхніми очима, хто відчув серйозні зміни в поведінці.Саме тому гра оголосила його своїм ворогом і вирішила знищити. 

Опинившись за межами «Еребу», Нік шукає спробу повернутися у гру, бо вона вже стала частиною його світу. Багато що для нього відкривається. Він бачить, як учні боляче переживають свою «смерть» в «Еребі», бачить їхні спроби повернутися, бачить те, як вони отримують звістку про кінець…

Слід сказати, що саме бажання повернутися у гру зближує його з однокласницею Емілі, якою він марив увесь цей час. Дівчина пропонує йому дізнатися таємницю «Еребу». Цікаво спостерігати за їхнім спілкуванням, за тим, що зароджується між ними. Боротьба проти «Еребу» об’єднала та зблизила їх. 

Роман «Ереб» має також дуже сильну детективну інтригу. Джемі – в минулому найкращий друг Ніка – потрапляє у лікарню. Посварившись через гру, вони розходяться. Джемі сідає на свій велосипед і щодуху мчить, навіть не підозрюючи, що один з гравців мав завдання пошкодити йому гальма. До Ніка долетів звук страшного удару і крики. Він мчить до місця аварії, бачить свого друга в калюжі крові і десь глибоко в душі звинувачує себе у тому, що сталося. Джемі знаходиться в лікарні у дуже важкому стані. 

Емілі знайомить Ніка зі своїм другом-програмістом Віктором. Створивши таємну команду, хлопець разом з Емілі та новоспеченими друзями починає розплутувати клубок дивних завдань. Варто зауважити, що Емілі опиняється у грі. Нік, з одного боку, з певним жалем спостерігає за її грою, з іншого ‒ захоплюється нею ще більше. 

Далі події розгортаються дуже напружено. Збираючись у такій собі штаб-квартирі, власником якої був Віктор, підлітки починають пильно стежити за подіями в «Еребі», порушивши головну вимогу – під час гри залишатися в кімнаті самому. Збираючи усі пазли в одну картину, вони вимальовують собі цілу карту лондонського метрополітену, на якій впізнають кожне місце виконання різних завдань. Це все поступово приводить їх до розгадки мети гри. І ця мета зовсім не іграшкова – це вбивство людини через жагу помсти.

Тут зʼявляється персонаж, який протягом усіх подій залишався осторонь, на якого мало хто звертав увагу, який застерігав від неминучих наслідків. Це ‒ Едріан, який перейшов до цієї школи зовсім недавно. Про нього майже ніхто нічого не знав окрім того, що його батько наклав на себе руки і що через це хлопець змінив місце навчання. Батько Едріана був автором гри «Ереб». З одного боку, його розробка гри зі штучним інтелектом дуже вражає. З іншого боку, те, до чого можуть призвести великий розум в поєднанні з бажанням помсти, ‒ лякає. Завдання «Еребу» ‒ знищити, точніше вбити людину, яка вкрала його ідею та розробку. Тут можна погодитись з одним – справедливість повинна бути. Але чи ТАКОЮ ціною? Адже всі завдання виконували неповнолітні діти і відповідати за них мали саме вони. Зовсім невипадково батько заборонив рідному синові грати у цю гру. У Едріана лише перед знищенням «Еребу» з’явилась можливість заглянути у гру, де персонаж Мрець був створений за образом його батька. 

Протягом читання роману я звертала увагу на поведінку батьків. У мене неодноразово виникали питання: «Чому батьки не помітили серйозних змін у поведінці дитини? Чому батьки не надали значення тому, що Нік став розсіяним, втратив апетит, втікав від розмов?» Відповідь очевидна – кожен живе своїм життям. Мама заклопотана своїми клієнтами та подругами, тато вільний час проводить у пабі, попиваючи пиво, дитина занурена в свої проблеми, з якими бореться самотужки.

Про наслідки, до яких призвела жага помсти ображеного генія, взагалі важко говорити. Чи вартувало це все втрачених років життя, які батько Едріана відірвав від своєї сім’ї? Чого він досяг? Одного точно – біль про втрату батька назавжди залишиться в серці хлопчика, життя якого зруйнував «Ереб». Прикро усвідомлювати, що не всі батьки розуміють, що батьківство – це, в першу чергу, відповідальність за дитину, за формування її світогляду, що діти приходять у цей світ безпорадними, що не вміють вони ладнати зі своїми проблемами, не можуть самостійно переборювати свої сумніви та страхи. Не всі з них усвідомлюють, що дар життя – безцінний.

Вже декілька днів минуло, відколи закінчила читати, а ще й досі роздумую над книгою. Думаю, що ще не раз повертатимусь до неї.