Масштабне видання творів світової літератури в якісних українських перекладах є чи не головною запорукою того, що  конкурентну боротьбу з російським книговидання на території України рано чи пізно буде виграно, якщо, звичайно, й надалі зберігатимуться нинішні тенденції.  

Наразі зміни відбулися, і твори зарубіжної літератури, які здебільшого видавалися зі спонсорською підтримкою, українські видавництва почали видавати самотужки. В першу чергу твори світової класики ХХ сторіччя. Якщо українські читачі захочуть перечитати читаних російською улюблених Ремарка чи Хемінгуея, які заслужено стали культовими в радянські часи, то тепер їхні твори видано українською.

Джон Стейнбек, як і вищезгадані автори, в радянські часи вважався так званим «прогресивним» західним письменником, проте до числа культових авторів не належав: для радянських читачів він асоціювався з романом «Грона гніву» (1939). Про цей роман чули всі, хто читав книжки за СРСР, але мало хто добросовісно прочитав  цей ваговитий текст, який подавався як роман про боротьбу робітничого класу США за свої права, що відразу відбивало охоту його читати. Так, автор Нобелівський лауреат, але що з того? Нобелівська премія не була для радянських читачів маркером якісної літератури. Тим більше твори багатьох поважних лауреатів не завжди були доступними в «найбільш читаючій країні». Повне зібрання Нобелівського лауреата Вільяма Фолкнера вийшло в Москві за СРСР. Не менш вартісному Джону Стейнбеку пощастило значно менше. Його зібрання творів вийшло російською вже в перебудову, коли стало не до читання класики. 

Наразі українці, здається, готові і перечитувати класику ХХ сторіччя. Тож видавництво КМ БУКС вчасно взялося публікувати зібрання творів Джона Стейнбека, автора не лише глибокого, але й такого, хто вміє цікаво будувати сюжет, яскраво «ліпити» героїв. Видання його творів в Україні вже розпочалося. Вийшли українською вже згадані «Грона гніву», і, як виявилося, біблійні алюзії, не помічені малограмотними радянськими ідеологами, роблять цей роман чимось набагато більшим, ніж історією боротьби американського пролетаріату за світле майбутнє. Вийшли романи «Про мишей і людей», «Подорож з Чарлі в пошуках Америки», «В сумнівній битві». А на початку цього року було видано і роман «На схід від Едему» (1952), який сам автор вважав своїм opusmagnum, своїм головним і найкращим твором. 

«На схід від Едему» написано в жанрі, який зараз вкотре знову стає модним: в жанрі родинної саги. Чи не тому він став основою кількох американських серіалів, адже що таке серіал, як не щоденне підглядання в шпарину, як живеться чужим родинам?  

В долі героїв вривається історія Сполучених Штатів. Із історіями зображених в романі родин пов’язані і обидві світові війни, і Велика депресія. Згадуються й предки нинішніх героїв, які жили ще в часи Громадянської війни Півночі й Півдня. Герої роману, попри важкі часи, живуть повним життям, кохаючи й ненавидячи, захоплюючись і розчаровуючись; вони долають труднощі й зазнають поразки, відкриваючи іноземним читачам несподівані подробиці американського буття й менталітету. 

 От Адам Траск – романтичний, тонкий, вразливий, відданий; от його брат-антипод Карл – жорстокий, запальний, невблаганний. Симпатії читачів на боці Адама, і майже ненавидиш Карла, алераптом, під іншим кутом зоруАдам постає неприємно інертним, неделікатним і байдужим, а в Карлі відкривається непохитна чесність, прозорливість і зворушлива емоційність. Навіть в уособленні зла, бездушності й цинізму – Кейт Амес-Траск, моральній потворі в подобі янгола, наприкінці проступає потаємний, напівусвідомлений  потяг до добра йсвітла. В тій Кейт, яка тримала бордель для задоволення особливо темних людських пристрастей… Мало невсі персонажі роману міняються, що робить їх переконливими, живими. Скільки є інтерпретацій біблійної оповіді про Каїна й Авеля у світовій літературі! В «На схід від Едему» цей міф здобуває нові несподівані втілення. 

А Сем Гамільтон і китаєць Лі, лишаються вірними собі, незмінними. Вони обидва харизматичні й мудрі. Обидва не позбавлені маленьких людських слабкостей, що робить їх ще людяішими, сказати б, ріднішими. Саме вони втілюють головну ідею роману:свідому відповідальність людини за усі свої вчинки.

…Колись американська критика назвала філософське підґрунтя «Едему» «десятого ґатунку». Певно, ті критики помилялися. Аби вони були праві, то мало кому б хотілося читати роман з життя чужої країни, коли минуло стільки часу! А читати цікаво, навіть якщо й не поринати у релігійно-філософські алюзії роману. Наратив роману побудовано так, що історії родин Гамільтонів і Трасків буде цікавою й необізнаним з її філософськими засадами.

Переклала роман Тетяна Некряч. Але хочеться говорити не про перекладача. Хочеться говорити про роман. А коли хочеться говорити навіть не про автора оригіналу, а про несподівані та очікувані повороти сюжетних ліній твору та про його героїв, як головних, так і другорядних, то це, певне, головний здобуток перекладача.