Талан творчих людей володіє більшим норовом та нестабільністю, оскільки вони здатні сприймати цей світ відчужено та емоційно. Доля поетичного майстра слова Івана Іова володіє своєрідним шифром, який до кінця не зумів розгадати навіть сам поет. Можливо, тому його вірші мають своєрідне візуальне відтворення? Про це та про багато інших компонентів творчості І. Іова розмірковувала Уляна Коржик у своєму літературно-критичному нарисі (див.: Уляна Коржик. Іван Іов: Літературно-критичний нарис. Івано-Франківськ, 2011. - 160 с.).

Авторка намагалася окреслити весь творчий шлях поета, пройшовши з ним нелегку мандрівку світами його закодованих поезій. Перед нами постав талановитий поет-мислитель, який витончено маніпулює словом, ритмом, майстерно вловлює мелодію вірша. Крім того, можна побачити зразки його експериментальних поезій, які дослідниця подає у додатках до праці. Для пересічного читача, який не володіє тематичними тезами, що стосуються розвитку жанрової та стильової специфіки вірша, у книжці є своєрідний інформаційний вступ. У ньому міститься розгорнуте, проте сконденсовано-лаконічне повідомлення про зародження зорової поезії представником якої і є І. Іов. Заслуга У. Коржик полягає у тому, що вона зуміла тонко відчути та охарактеризувати спектр творчих коливань поета. Дослідниця вибрала яскраві зразки зорової поезії у творчому доробку поета-візуаліста і зуміла ретельно простежити еволюцію думки, різнокаліберність тем та сюжетів. Зразки поезії являють собою своєрідну схему, нанизану фонетичними елементами, паронімічними формами, алітерованими зразками. Авторка зауважує, що « І. Іов часто вдається до експериментів зі словом, перерозподіляє його структуру, намагається творити на стику кількох площин. Однією з них є музика. » ( С 31). І справді, поезії І Іова несуть у собі яскраво-виражену мелодійність, що є, мов своєрідна мантра, яка з неймовірною точністю та деталізацією відтворює закладений у ній сенс:

По вінця – віку, із вінцем й з вінком,

З фільварків фірмани везуть фіалки.

Вродлива, сива жінка за вікном,

Немов лаштунки відхиля фіранки ( С 29).

Поетові експерименти над словом і його формою вилилися у таких модифікаціях: моновірші, мезовірші, паліндроми, акровірші. Дослідниця намагалася розтлумачити закодовані смисли поезії І. Іова, проникнути у суть не лише ідейного навантаження, а ще й у структурну побудову віршованої строфи, у якій кожна буква та її розташування містить прихований підтекст. Звернула авторка увагу ще й на технічні деталі поезій згаданого автора, зокрема на шрифт, який, на її думку, відіграє позиційну роль у сприйнятті зорової поезії: « Важливу роль у віршуванні І. Іова відіграє і шрифт. І Іов до друку в одній збірці залучає вірші з різними шрифтами, що сприяє створенню особливого ефекту мозаїки.» ( С 49). У. Коржик вдалося показати не лише вміле поетичне єство досліджуваного поета, а ще і його вправне володіння мовними особливостями поезій, які виявляються насамперед на словотвірному та лексико-семантичному рівні, зокрема дослідниця виділяє такі: « обігрування спільнокореневих слів або слів з однаковими афіксальними морфемами, часте використання омоформів та паронімів, введення у канву творів численних потенційних слів та власне оказіоналізмів.» ( С 49).

Звернула увагу авторка дослідження також і на ідейно-тематичне спрямування поезій І. Іова, виділивши із його творчості філософську та патріотичну лірики. Вибрані поезії і справді свідчать про високий рівень володіння словом та відчуття глибокої поетичної майстерності поета. Він постає не лише творцем «зорового» жанру, а ще й затятим бунтарем та проникливим ліриком. Україна та Людина, на думку дослідниці, є основним лейтмотивом творчості поета: « На переконання митця, людину постійно повинен живити струмінь її національного коріння, однак категорії «вселюдського» і «національного» не протиставляються, а випливають одна з одної. » ( С 61).

Для формування чіткого образу поета до книги дослідниця додає поетичний портрет І. Іова, спогади про нього і його листи до Є. Барана та П. Сороки. Такі невеликі свідчення дають змогу охарактеризувати творчість письменника, виходячи не лише з його віршів, а ще й із його особистих поглядів на речі, власних турбот та міркувань. Люди вважають, що поети якоюсь мірою далекі від них, відсторонені від звичного світу, але завдяки яскравим спогадам та листам ми маємо змогу переконатися у протилежному. І. Іов був звичайною людиною, із власними проблемами та невдачами, проте з неймовірною одержимістю до літератури і творчості. Дуже влучно та чітко зауважив літературний критик Є. Баран: « Іван був одержимий любов’ю. Здавалося, він хотів сказати, помогти, підтримати тих людей, яких приймав у своє серце і яким розкривав своє серце. Хотів встигнути запам’ятати і запам’ятатися. » ( С 119).

Зразки листів, які додані до праці, дозволили не лише на крок наблизитися до світу поета, а навіть якоюсь мірою приземлити його недосяжність, зробити ближчим та зрозумілішим. Доволі яскравим є лист І.  Іова до поета П. Сороки: «…Люблю писати на гарному папері перовою ручкою. Особливо ж, коли є натхнення, тобто не непокоїть недуга, нічого не болить, гарний настрій… Зізнаюся, що мені сьогодні світло від вісточки од Тебе, і я теж суголосно відгукуюся на Твої сердечні порухи: люблю як брата!» ( С 139). Така відкритість у спілкуванні, невимушеність та безпосередність, напевне, і додавала простору поезіям І. Іова.

У комплексі така літературно-критична розвідка має місце у сучасному літературному процесі, оскільки представляє нам не лише поета, а поета-людину, яка схильна до розгубленості, тривог та затятості. Чи вдалося дослідниці візуалізувати свої міркування, як згаданому поетові? Думаю, що вдалося, бо після ознайомлення із таким матеріалом хочеться взяти до рук поетичну збірку «зорової» поезії і самому почаклувати над її підводними течіями.