Re: цензії

08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника

Re:цензії

11.10.2018|17:02|Тетяна Винник, письменниця, громадська діячка

«Людина без людей»: осмислення себе у Всесвіті і Всесвіту – в собі

Рукопис книжки «Людина без людей» переможниці конкурсу «Гранослов» Ольги Семиляк, який був визначений авторкою як психологічний роман, роман-притча, беззаперечно відзначили всі члени журі.

Психологічний роман – різновид роману, в якому автор ставить за мету зображення й дослідження «внутрішнього стану людини» й «найтонших порухів її душі». У творі Ольги Семиляк головні герої досліджуються авторкою крізь призму екзистенційних категорій, осмислення себе у Всесвіті і Всесвіту в собі. 

При́тча – це повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя, мета якої викласти духовні чи моральні істини, сюжет будується в образній формі, на життєвих ситуаціях, на повсякденних спостереженнях суспільного життя, що саме і робить зі своїм текстом авторка.

 На перший погляд здається, що зміст притчі дещо прихований і мовлення притчі проводиться наздогад. Але це не так. Притчі мають глобальний смисл, винятково дохідливо сприймаються і уособлюють в собі й світські ситуації, приповідки, народні спостереження. У перекладі з грецької мовислово «притча» – це «йти пліч-о-пліч», себто притча пліч-о-пліч ставить відоме з невідомим, чого прагне авторка твору. Адже притча дозволяє зрівняти відому істину з невідомою, досягнути глибин, у які не просто подивитися.

Творам постмодернізму притаманна «мутація» жанрів, часу, іноді й простору, поєднання істин, часом полярно протилежних, багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій, біблійних текстів, міфів. У тексті «Людина без людей» авторка витворює свій власний міф з метою «усвідомити свій сокровенний шлях», як свого часу говорив Паоло Коельо про свій роман-притчу «Алхімік». 

В романі згадуються події Майдану. За словами українського письменника Володимира Лиса, «навіть коли головна героїня опиняється на Майдані, це описано природно, а не кон’юнктурно, як зараз часто буває. Її пошукам участі в подіях на Майдані хочеться вірити». 

Події у творі відбуваються в Україні, але авторка не акцентує увагу на цьому. Це своєрідний «хід» автора – «помістити» героїню у парадигму, незалежну від хронотопу, у таке собі позачасся. 

            У творі відчувається захоплення магічним реалізмом Валерія Шевчука, Габіреля Гарсія Маркеса та Джона Роберта Фаулза. Текст конструюється як постмодерністський колаж з елементами легкого натуралізму, бажання бачити казку в простих реаліях. Відчувається вплив і Михайла Коцюбинського, творчість якого в українській літературі містила імпресіонізм, глибокий психологізм, елементи експресіонізму, неореалізм. Так можна провести паралелі між його Іваном і Марічкою та П’єтрою і Устимом, персонажами роману авторки.

Твір «Людина без людей»– це перша книжка Ольги Семиляк. Текст, можливо, трішки перевантажений образами, сюжетними лінями, але є в ньому багато цікавого – і магічного, і реального, і біблійного і язичницького. Герої роману імпонують читачеві хоча б тим, що дають відчуття свободи. І навіть якщо це відчуття – ілюзія, то ця ілюзія – прекрасна.  



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери