Цього друга неможливо знайти в жодній соціальній мережі. Його поштова скринька не існує ні в електронному , ні в традиційному вияві скриньок.  Його стільниковий завжди знаходиться поза можливістю появи в дійсності. У нього відсутня будь-яка з рис, котрі притаманні сьогочасним друзям, не мовлячи вже про основну його несхожість на традиційного друга – він паперовий.

Він – книга.

Прибуваючи до нас із країн книжкових шаф, книгарень, бібліотек Друг Книга приносить із собою затамовану красу свого світу, котрий так схожий на світ наш, адже як у першому, так і в другому ми вчимось приймати рішення,  учимось любити, бути добрими, самостійними, відповідальними, зрештою – учимось учитись. Безперечно, що книга канадської письменниці Люсі-Мод Монтгомері «Енн із Острова Принца Едварда» – одна з тих книг, котрі стають друзями. До того ж, цей друг нам устиг стати близьким, адже з неповторною Енн Ширлі ми познайомилися вже у двох книгах із восьмисерійного циклу: «Енн із Зелених Дахів» й «Енн із Ейвонлі».

Комусь книга про Енн стане вірним супутником студентського життя, позаяк в «Енн із Острова Принца Едварда» героїня потрапляє в новий для себе вимір – бурхливе студентське життя. Когось іншого Енн поверне в студентські роки, легким порухом руки вимальовуючи таку фотографічну схожість студентства попри різність країн і років. Іншим же вдасться в книзі розгледіти передчуття свого переходу в буття студента, таке непросте й таке захоплююче водночас. Та ким би не були ми, відкриваючи «Енн із Острова Принца Едварда», на кілька сотень захоплюючих сторінок ми станемо другом золотокосої неповторної дівчини, а вона – вірним нашим другом.

У третій книзі про Енн Ширлі, котра була написана Люсі-Мод Монтгомері в 1915 році – через 6 років після виходу другої книги про Енн, героїня переростає в нову для себе іпостась – Енн стає студенткою Редмондського коледжу. Переростаючи зі шкільної вчительки в студентку, дівчина лишається все тією ж неймовірною дитиною, з якою ми знайомимось в «Енн із Зелених Дахів».

У світ Енн, сповнений добрими старими друзями, приходять нові, як би сказала Енн Ширлі, рідні душі, як-от неординарна, украй вродлива й розумна дівчина Філіппа, з якою Енн та її подруга й коліжанка Прісцилла знайомляться ніде інакше, як на «тінистому, прохолодному, зеленому цвинтарі».  Також рідною душею для Енн Ширлі стає особливий Дім Патті, у котрому оселяється Енн зі своїми подругами на другий рік навчання в Редмонді. Незвичайним стає потрапляння дівчат у цей, як сказала Енн, «наймиліший будиночок, який я бачила». Дім Патті стає героїні другою домівкою, а також домівкою для її подруг і коліжанок Прісцилли, Стелли, Філіппи, побутом котрих опікується добра тітонька Джеймсіна, а довершують атмосферу цієї домівки трійко вкрай химерних котів.

Енн Ширлі не забуває й про свою першу домівку – Зелені Дахи, де під час канікул дівчина проводить незабутній час зі своєю родиною, котра тепер складається з любої для Енн Марілли, неповторних двійнят Деві й Дори, а також пані Лінд, котра оселилася в Зелених Дахах. Не забуває Енн і про свою сердечну подругою Діану, з якої дівчина все така ж близька.

Дещо здалеку споглядають один за одним Енн та Гілберт, котрого вже давно охрестили нареченим дівчини, власне тому й приходить в їхні стосунки певна віддаленість, оскільки Енн воліє бути лише другом Гілберту. Натомість дівчина знайомиться з  багатим і вродливим юнаком Роєм, у котрого може закохатися.

Люсі-Мод Монтгомері здобрює третю книгу про Енн Ширлі добрим світлим гумором. Чого лише варта сцена, де Енн під проводом Філ намагається вкоротити життя Смалькові – одному безхатньому котові, що нахабно вирішує оселитися в Домі Патті, проголошуючи Енн єдиною своєю повелителькою. Звісно ж, карколомний план «вкорочування віку» так же карколомно провалюється. Гумором сповнені чи не всі з’яви в книзі хлопчика Деві, одного з двійнят, де друге двійня – цілковита протилежність першому – дівчинка Дора. Серйозне захоплення Енн Ширлі письменством, виявляючись найдужче наразі саме в «Енн із Острова Принца Едварда», також певною мірою підпадає під вплив гумору:  сердечна подруга дівчини, Діана, вирішує таємно надіслати оповідання Енн не просто на конкурс, а на конкурс, у котрому переможцем призначено стати тому автору, котрий запропонує у своєму тексті найкращу рекламу пекарського порошку. Звісно, перемагає оповідання нашої героїні, утім її то зовсім не тішить, адже не такої долі Енн жадала для витвору своєї уяви, а тим паче не на химерний, доданий Діаною, пекарський присмак свого оповідання:

«Пам’ятаєш той епізод, де Ейверіл пече пиріг? Я просто зазначила, що вона пекла його з порошком від компанії «Роллінгз», і тому він так добре їй вдався; а ще в останнім абзаці, де Персиваль обіймає її й каже: «Кохана, щасливі й радісні роки чекають на нас у домі нашої мрії», я дописала: «…де ми будемо пекти пироги тільки з порошками компанії «Роллінгз». 

Енн доводиться ретельно розібратися в собі й своїх подальших мріях. Читач, на правах доброго друга дівчини, немов бере участь в її роздумах, разом із дівчиною відчуваючи необхідність прийняття того чи іншого доленосного рішення, скажімо, як і тоді, коли в неймовірно романтичний спосіб дівчині освідчується Рой.

У книзі разом із Енн читач проживає студентське життя, а коли воно добігає завершення, разом із Енн Ширлі передчуває, як то завжди каже дівчина, що попереду – найкраще. Очікування нової книги про Енн відтак розпочинається! Швидше прибувай в український книжковий вимір, люба Енн!

Розповідаючи вам про цю книгу, розповідаю насправді про свого милого друга, бажаючи, щоб і вам книга про Енн Ширлі стала такою.

Отже, знайомтесь: «Енн із Острова Принца Едварда».