«Що читати?» Питання, у певному сенсі риторичне, було і буде нагальним ще не для одного покоління читачів. Для того, аби книга відбулася як літературний твір та культурологічний текст, вона мусить пройти певні кола читацьких відгуків. Дозволю зацитувати висловлення одного із прибічників «рецептивної естетики», професора Констанського університету В. Ізера: «Остаточно значущість тексту визначає уява реципієнта, яка за своєю структурою полісемантична і здатна трансформувати текст у велику кількість значень». 

Якщо говорити про теорію впливу твору на читача, то роман Галини Вдовиченко «Тамдевін» належить до тих сенсовних прикладів сучасної великої прози, яка без зайвих натяжок може витримати аналітичні препарації та прискіпливе читацьке око. Однак, хотілось би почати розмову про книгу не з того, що у ній є, а з того, чого там нема.

У тексті Галини Вдовиченко ви не знайде спекулятивно-слізливих вивертань нутрощів авторського «его», після прочитання тексту шановному читачеві не доведеться ковтати заспокійливе, літературним збоченцям взагалі дана книжка протипоказана – бо ж роман не тільки не тільки має гарний сюжет, але ще й майстерно  написаний. 

«Про що йдеться у романі «Тамдевін»?» Сказати лаконічно: про любов, мистецтво та вовків. А якщо спробувати розкласти оту любовно-мистецько-вовчу «суміш» на дрібніші складові, то у книзі йдеться не лише про вищезгадане.

Композиційно текст поділено на «Жіночу» та «Чоловічу» половини. Авторка практично поділила свій текст за ґендерними ознаками: у першій частині оповідь ведеться від імені жінки, а в другій – від імені чоловіка. Таку своєрідну опозицію чоловіче/жіноче підводить під спільний смисловий знаменник невеличкий третій підрозділ «Він та вона».

Та все ж книжка починається не з історії про людей. Уже перша мізансцена роману, в якій головним персонажем є вовк («сутулий, гостровухий, з широколобою головою, облямованою «бакенбардами»),  покликана впіймати читача на своєрідний гачок.  Хижий звір зникає у гущавині лісу, а натомість авторка пропонує ступити на «Жіночу половину» роману та познайомитися із Анною, головною героїнею.

«Жінка, яка вона є?» Читаючи текст, мимовільно намагалася дати відповідь на це запитання. Якщо мовити про Анну, головну героїню «Жіночої половини», мушу відразу декого засмутити, констатуючи факт, що на білявку вона не схожа. Звісна річ, цим своїм висновком засмучу певну частину читацької авдиторії, але приготуйтесь до гіршого: мова йтиме не лише про колір волосся. У книзі досить цікаво представлений дискурс жіночності.  На прикладі двох образів, Анни та її подруги юності Марії, пані Галина пропонує зануритись у той непростий і, часом, парадоксальний світ слабкої статі. Але ж чи насправді жіноча стать слабка, а та, що вважається сильною, є такою?!  Судіть самі.

Анна - успішна цікава жінка. Художниця, власниця майстерні.  Її світ мистецького зацікавлення розкриває моменти замовчування суспільством та ігнорування «зворотного боку» стосунків двох: «Мене понад усе цікавить жіночий світ. Не саме кохання, а його зворотний бік (…) А от чоловічий світ та його мистецтво , відверто кажучи, не дуже. Хіба як галерейницю… Вагітність, пологи, аборти – це речі, про які варто говорити відверто або не говорити взагалі».

Героїня не тільки уміє творити мистецтво, але й добре жити з того: власним коштом купила квартиру в Санкт-Петербурзі, має добрий заробіток. Проте в якийсь момент успішна та незалежна Анна вирішує кардинально змінити своє життя і бодай на тиждень-другий утекти з мегаполісу. Причиною такої самовтечі стала присутність сильної статі (а вірніше сказати її відсутність): «Ми не живемо під одним дахом – ми зустрічаємося. Зараз так модно. Хоча спочатку нашою була спільна кімната в помешканні його батьків. Коли я почала добре заробляти, запропонувала чоловікові купити власну квартиру. Він ідеї не підтримав, може тому, що сам заробляв ледь-ледь, а може, не хотів йти від мами. Я переїхала – він залишився…» Справді, міняти маму на дружину – це неабияке випробування для справжнього мужчини. Адже «мама дбає про його випрасувані сорочки, зібрані по парах шкарпетки, капці на порозі, свіжу пресу у газетниці в туалеті». Якщо про сорочки та шкарпетки сучасна жінка ще може якось подбати, то зі свіжою пресою у газетниці в туалеті… самі розумієте (хіба що з полиць супермаркетів в один день злощасна криза змете геть увесь туалетний папір).

 Іронія, а часом ґротеск, якими досить тонко володіє авторка, дозволяють читачеві проникати у суть здавалося б самих нікчемних та незначних речей. Але насправді саме воно, оте мізерне, є  чи не основним підривним матеріалом у стосунках? Звісна річ, у даній частині проявляється позиція жінки, власне, про що ми й далі вестимемо мову. Анна від‘їжджає до Львова, додому. Але у місті вона надовго не затримується, бо рушає на гостину в гори, до своєї колежанки, Марії. Саме там, у гірській місцині, з героїнею відбуваються ті незвичайні події, що внесли просто карколомні зміни у її життя. Місцеві тотеми, таємничі стіни старовинного замку Гербуртів, магічні перстені, подорожі у часі, тіні вовків – все це додає до процесу читання емоційної гостроти. Отож, не буду вдаватися до переказування сюжету, а дозволю перейти до тієї частини роману, яка неодмінно мусить зацікавити як шановне жіноцтво, так і представників нашої сильної статі.

«Чоловіча половина» роману - це суцільний експеримент з низкою підтекстів.

Головний герой Юрій, етолог, в одному з урочищ карпатських гір досліджує поведінку вовків. Аби досягнути максимально результату, науковець нівелює дистанцію між людиною та звіром, практично живе за законами зграї: «Бо повинен стати для вовків своїм, без запахів цивілізації та вогню, газу, керосину, тепла… Людиною зі зграї». Вживання у роль перевершило усі заплановані результати: вивчення поведінки вовків у безпосередньому природному контакті дозволило Юрію оволодіти їхньою «мовою» та ритуалами. І в даному контексті принагідно згадати відомого канадського письменника-натураліста Сетона-Томпсона,  який чимало своїх творів присвятив зображенню світу тварин, а саме – поведінки вовків; тут також не можна оминути увагою і «Плаху» Чингіза Айтматова.

Звернення Галини Вдовиченко до натуралістичної тематики, зображення світу дикої природи у певному зіставленні зі світом цивілізації вигідно додає сучасній романістичній літературі певні тематичні бонуси. Приємно дивує і те, що за отой вовчий, позбавлений романтики дослід, береться автор-жінка. Бо ж насправді головним експериментатором є не хто інший, як сама письменниця.

Дискурс жіночності, про який уже йшла мова вище, був би звичайним просторікуванням, якби не існувало протилежності, якби не існувало сили. Попри усі здобутки цивілізованого світу, в якому Анна є незалежною та самодостатньою, вона залишається незахищеною. Грамота сучасних відносин, або як каже головна героїня «зараз так модно», завдяки яким жінка вчиться бути сильною, дозволяє мужній статі успішно втрачати власні позиції. Тотальна самотність примушує Анну покинути свій комфортно влаштований світ. Натомість зрада коханої жінки підштовхує Юрія на досить небезпечний, зате цілком мужній крок – експерименти з вовками.

«Він та вона» Останній розділ книжки є вельми стислим. Він нагадує детальний план запланованого епічного полотна. Для читача стає зрозумілим, що вовки повинні лишатися вовками, натомість люди – людьми. І так само, як Анна, не мусить жити ефемерними мистецькими уявленнями про пологи та материнство, а на власному досвіді відчути усі «принади» токсикозу та підвищеної дратівливості, які переживає ледь не кожна вагітна жінка. А Юрій,  після суворої школи спілкування з вовками й серйозних травм підчас досліду, осягнути для себе власне мірило цінностей, де основним з-поміж інших є життя. І тут уже не буде отого поділу на «моє-твоє-чиє». Бо ж головним героям, Анні та Юрію, доведеться вчитися бути парою, бути разом. Погодьтеся, чи не найскладніший експеримент?

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом «Most Publishing» , видавництвом «Грані-Т», магазином «Читайка» , літературним конкурсом «Коронація слова» та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».

УМОВИ КОНКУРСУ