У книжці час – наче окремий персонаж, що живе поруч з нами, заповнює собою простір, і в цьому просторі зима може змолоти нас на білий попіл, а взаємини мають присмак солі на вустах. Тут в мерехтінні вікон тіні та спогади живуть власним життям, а дерева – наче люди, кожне зі своєю долею.

Читання цих віршів – як занурення у світ, сповнений щемкої відвертості й особливої правди.

Ніна Кур’ята. Я буду дивитися, як ти пишеш. Львів: Видавництво Старого Лева. 2018.-96 с.