Те, що пишеться на одному диханні, зісковзує з губ і стікає по букві до кінчиків пальців.

Те, що сниться, а потім вплітається спогадом у волосся.

Те, що приносить осінь.

Те, що тане зі снігом і висихає з сонцем.

Те, що ховається в довгих фіранках і поміж складок одягу.

Те, що не можна побачити.

Те, що гріє і пахне.

Те, що я мала б тобі розказати, та вона у мені обізвалась віршами... 

Ірина Мороз. Якби ти просто був.  Чернівці: Книги – ХХІ, 2014. – 108 с.