Отримавши у руки першу книжку Маріанни Шутко «Феєрверк багряної шипшини» один відомий український письменник вигукнув: «О! Нарешті!» Це свідчить про те, що про поетичний хист нашої землячки знають усі, на літературних сайтах вона має безліч шанувальників, далеко за межами держави її люблять і чекають нових творів... А Маріанна не поспішала з книгою - першу видала тільки у 2012 році, але слідом за нею йде наступна, а незабаром буде і прозова, і... Але не буду видавати її секретів. Наберімося терпіння.

            Працюючи зі словом у газеті «Новини Закарпаття» як керівник відділу культури, освіти і медицини, Маріанна Володимирівна має можливість знайомитися з величезною кількістю професійних і не дуже, талановитих і графоманських, традиційних і новаторських, глибинних і поверхових, професійних і делітантських, тематично різноманітних текстів. Набувши таким чином досвід письменницький, майстерно використовуючи досвід життєвий їй дивом вдалося оминути етап початкуючого поета і постати перед читачем одразу зрілим літератором, поетом високого ґатунку, яскравою зіркою на поетичному небосхилі, яка вирізняється особливим темпераментом, непередбачуваними коливаннями сили світла і тепла, яке йде від неї до кожного з нас.

            Але більшість віршів, зібраних під цією обкладинкою, не зігрівають. Вони вселяють смуток, тривогу, грають на сумних струнах душі, кричать болем... Трагедії і драми, що їх довелося пережити молодій талановитій красуні не дають забути про себе, вони постійно повертаються у свідомість і підсвідомість, приходять у сни, виринають із моря спогадів у різних образах, частіше у сірих тонах, породжуючи розпач і зневіру. Маріанна ніби намагається цими текстами поставити правильний діагноз. Щоб вилікувати душу, щоб позбутися минулого, щоб вирватися із болота буденності, адже у її душі - сонце. Але зовні - холод.

І прийшло прозріння випадково
В порожнечу сірих бездоріж.
Як сірник згорів ти. Був ти словом,
Тим, якому не судився вірш.

                                   «Прозріння»

            Вражаюча простота і гранична насиченість саме емоціями, найтоншими порухами і реакціями нервових закінчень, відчуттями, переживаннями жінки, що по діапазону займають не те що чотири октави, а набагато більше, більше, ніж може уявити обділена у цьому відношенні чоловіча свідомість.

І небеса, як бірюза,
Гроза - сльозою,
І ми правічні, наче дощ,
Ми - з кайнозою.
Сумна легенда - я і ти,
Як сіль у оці.
Така печаль до хрипоти,
До нуль емоцій.

                                   «Сумна легенда»

            Несподівані образи, яскраві метафори, насиченість почуттями і мудрістю робить поезію Маріанни Шутко достойною глибокого прочитання, співпереживання і співпрожиття. Звичайно, можна знайти у неї і щось менш вдале, не настільки яскравий рядок, новотвір, що здивує і викличе запитання... Але... Повертаючись до того самого слова, рядка, речення вдруге, втретє починаєш сумніватися у своїй правоті. Адже, щоб написати саме так, автор думав довго, зважував кожне слово, не спрощував нічого, певно тому ми не одразу могли вловити суть сказаного.

Мелодія в садах... Усе так просто:

Весна - як молодість. Весна-експрес...

Скорботний місяць, як старий апостол,

У німбі - сяйві дивиться з небес.

                        «Скорботний місяць»       

Можна цитувати і цитувати, можна знаходити нові і ще кращі родзинки, можна насолоджуватися мелодикою, вловлювати нюанси настрою, занурюватися у містичну сутність окремих текстів, пити із джерела свободи, відчуваючи на спині холодний погляд не тільки вічності, можна дихати озоном любові, знаходити скарби золотої радості, що так майстерно заховані автором у нетрях власного таємничого острова-світу.

На цьому острові жила печальна П´ятниця,
І катувала свою свідомість завжди самотністю,
І нарікала на недолю, бо - винуватиця,
Бо покарала цю острів´янку дурною гордістю.
                                     «П´ятниця»

Тут можна знайти все, що забажає душа романтика і безнадійно закоханої у життя людини. Можна знайти відповіді на важливі питання, разом із поетом зробити відкриття, відчути, що тебе розуміють, зрозуміти, що тобі довірять, можна помилитися і бути переконаним, що тебе не засудять, можна вірити, бо зневіра залишиться десь там, позаду, коли перегорнеш останню сторінку і просто закриєш книжку. Тут можна прочитати і про безмежне кохання, і про зраду, і про дощ, якого тут так багато, і про віру аж до безвір´я, і про вірність, якої так прагнемо, і...

І про те... яка в тебе зачіска була вранці
Схвильована,
Коли густою, білопінною, солоною хмарою
Пролився в мені
Твій невиспаний вірш.

                                   «Тихо на вушко»

А ще, шановний читачу, ти будеш зачарований ніжністю, укутаний жіночим теплом, напоєний чаєм із гірських трав та чарами справжньої поезії

Щоб ніколи не міг розлюбити
Свою Маріанну.

                                   «Зізнання»

            Вірю, що все буде саме так.