Re: цензії

Книга складється з семи розділів і представляє різні грані творчості журналіста та, за його власним висловом, «колишнього письменника» Валерія Нечипоренка - від незавершеного автобіографічного роману «Завиграшки», лірично-філософських новел у «Корабликах», реалістичних сюжетів у «Мінюні» та майже «кожелянківських» - у «Реалізмі інших реальностей», до іронічних «Дивних людей» і публіцистичного «Буде краще».
Завершується книжка коротким життєписом автора та невеличкою підбіркою спогадів про невтомного генератора ідей, іронічного політтехнолога, переконаного гуманіста, вигадливого мандрівника екзотичними місцями, який всюди і завжди залишався питомим коростенцем.
У художньому оформленні книжки використано роботи доньки Автора Галини Інгули. Відбір, упорядкування текстів і підготовку видання здійснили Петро та Ксенія Мацкевич за активної
участі вдови та сина Автора: Любові Дмитрівни та Костянтина Нечипоренків.

Цю книгу не читаєш - в ній просто живеш. Тут є місце для сміху та суму, розмислів та суперечок, фантазій та захоплень. Тут є історії, які стають історіями твого життя, твоєю
радістю чи сумом, а їхні герої - твоїми давніми знайомими. І ти вже не можеш сказати просто: «Я це читав», адже ти знаєш, що ти це все прожив, а ця книга - своєрідний літопис
частини твого життя.

Валерій Нечипоренко (1955-2011) - заслужений журналіст України, невтомний мандрівник Україною та світом, «фонтан ідей», автор Коростенського фестивалю дерунів,
ініціатор і промоутер літературного фестивалю «Просто так», письменник і багаторічний заступник генерального директора УНІАН. Працював керівником відділу інформації газети
«Радянська Житомирщина», головним редактором газети «Житомирський вісник», відповідальним секретарем української редакції газети «Фінансова Україна», редактором відділу науки газети «День», редактором відділу міського життя газети «Всеукраїнські відомості», створив і редагував всеукраїнську газету «Індустрія». З лютого 1999 року й до
останніх днів Валерій Нечипоренко працював заступником генерального директора інформаційного агентства УНІАН і вважав роботу «в цій потужній і унікальній структурі»
найбільшою удачею в своєму житті. Водночас із цим Валерій мав власний бізнес, пов´язаний із соціологією і політичним консультуванням, брав участь у багатьох виборчих кампаніях як
PR-менеджер, керівник соціологічної служби, керівник виборчого штабу і жодного разу не програвав.
Як прозаїк Валерій Нечипоренко дебютував у 1983 році оповіданням «Жіноча інтуїція» у часописі «Вітчизна». Від 1988 року видав 14 художніх і науково-популярних книг, серед
яких: сатиричні оповідання «Дивні люди», роман «Сердите покоління», збірка «Вечірня прогулянка на старому велосипеді» (повісті та роман), книга епіграм «Півтори тисячі слів».
За свої оповідання відзначений премією імені Юрія Яновського 1996 року та премією видавничого дому «Альтернативи» 1998 року. Окремі його твори перекладені англійською,
японською, польською, болгарською, білоруською та російською.
Він пішов від нас 27 березня 2011 року...

Я прожив життя завиграшки.
Напевно, це і є щастя: робити тільки те, що подобається; працювати важко, але з азартом;
дружити лише з тими, кого поважаєш; говорити в очі те, що й позаочі; кидати справу, якщо
набридла, і братися за нову.
Життя - це гра: захоплююча, яскрава і трохи кумедна. Тож і живімо завиграшки. Щоб було про що згадати...
Валерій Нечипоренко