Завантажити

організувати в місті Ворсм одну з найбільш значущих гілок „Ілюмінатів” – розенкрейцери. Власне розенкрейцери перебрали на себе надто складні завдання, що згодом – то яскраво позначилося на розвою німецької думки й характеру. Під опікою імператора вони вільно могли твердити свої судження, наприклад, про походження людини з космосу; тлумачили тайнопис єгипетських оракулів, займалися містикою та алхімією, тісно співпрацювали з „Ілюмінатами”, через що свої ініціації тримали в глибокій таємниці. Впродовж ста восьми років одна структура розенкрейцерів працювала тільки над одним одкровенням, наступні сто вісім років, можна сказати, байдики била, відходила від справ, аби не виявити себе, проте нишком розросталася, проникала всюди, по всій Європі. Так малопомалу виник орден св. Іоанна як організація вільних мурників, аби модернізувати християнство, точніше одну з його твердж – Ватикан. Православ’я, після навали Золотої орди, до уваги розенкрейцерами не бралося через свою слабкість. Отже „Ілюмінати” з розенкрейцерами випускають на кін історії Мартіна Лютера. Йому доручається затаврувати Ватикан за навальне накопичення статків, бо тодішній папа Лев X – син флорентійського банкіра – надто вже захопився фінансами, замість клонування католицизму. Лютер і його поборники домоглися свого, відкололи від Ватикану частину церкви, в такий спосіб оголосили війну вискочням за їхнє самоправство. Ті в свою чергу, тепер уже оговтілі на скарбах, стали на прю з учорашніми своїми поплічниками. Тим часом Лютер відходить в інші світи, після чого осередок розенкрейцерів перебирається з континенту до Англії, Шотландії, Ірландії. Разом з ними на острови переміщається провід „Ілюмінатів”, засновується перший приватний банк – „Англійський банк”. Гроші розпочинають набирати сили, маніпулювати цивілізацією. Перегодом, 1750 року, німецький жид Бауер одержав у спадок від свого батька банківську справу, змінив родове прізвище на Ротшильд, і заодно розпочав свою сторінку в історії вільних мурників. Відтепер жиди не тільки беруть участь в таємних братствах, а безпосередньо керують ними. Ротшильд, як подобає справжньому жиду, здобуває довіру в принца Вільгельма IX, обидва беруть участь в зустрічах вільних мурників в Німеччині, ба навіть обоє сприяють ганноверцям проти стюардів у боротьбі за англійську корону. Під час поразки принца Вільгельма IX на теренах Данії, коли довелося йому віддавати позику 600.000 фунтів за солдат, які воювали на його боці, то поклав на збереження в банк Ротшильда. Згодом Натан, старший син заможного сімейства, забрав з собою ті гроші до Лондона, де разом з іншими нечистими прибутками відкрив свій банк. Після чого кожен із синів старого Ротшильда: Амшель, Соломон, Якуб, Кальман відкрили відповідно в Берліні, Відні, Парижі,
Неаполі свої банки. 1773 року глава сімейства олігархів – Маєр Амшель Ротшильд – провів таємну зустріч на Жидівській вулиці в Франкфурті, куди запросив на тайну вечерю дванадцять багатих і впливових лихварів­кредиторів. „Ісус Христос” з апостолами вибудовують концепцію світового панування, в ідею на перше місце ставлять гроші, посилаючись на те, що „Англійський банк” уже впливає на економіку Великобританії, але слід тримати під пильним оком усі багатства планети. На тій зустрічі й виник задум опрацювати „Протоколи сіонських розумак”, що тепер у багатьох на слуху...
Я відклав „Мурника і цеглини”, сумно задумався: „Кому воно треба – се чтиво, коли мої землячки тільки те й знають, аби хто вкинув їм проскурку в рот, а ще дав запити вином”. Яфет глибоко помиляється, якщо думає повести за собою сей люд, упосліджений і занапащений, сотні разів перепроданий, зрадливий і покірний. А гуртожиток гуде на околиці Києва, не відає, навіть не здогадується, що в одній з кімнат на третьому поверсі, навпроти жіночої вбиральні, розмірковує прибулець з гір про Вавилон і нову вежу, яка на очах росте, незабаром сягне неба, і що за будьяких умов потрібно зупинити карколомний задум будівничих, бо сьогоднізавтра порозлітаються цеглини додолу, розсиплються на друзки, зітруться в порох, заничищать священний край – Батьківщину.
„Стривай, друзяко!” – ловлю себе на думці. Яфет – молодець. Досить уже того, що він написав „Пошуки втраченого”, а такі як Рада – одиниці – прочитали, переповіли іншим, ті – додали щось свого – ще іншим, а там, гляди, й набереться якраз потрібне число, спроможне розладнати абсурдну силу „Ілюмінатів”. До речі, таємні братства мурників, зазначає Яфет, з 1957 року готуються до найгіршого: Північну Америку, Канаду, Росію, Північну Європу незабаром заполонить на декілька десятиріч холод, можна сказати, настане льодовиковий період, і „золотарики”, маю на оці грошовитих тузів, уже підготували для себе тирло – зведено сімдесят п’ять підземних міст (шістдесят п’ять в Північній Америці, одне – в Швейцарських Альпах, також по одному в Південній Африці, Трансваалі та Австралії).
Загрозу цивілізації передбачає ряд чинників, про те я зустрічав у записах одного з ясновидців. Усе збігається, навіть, якщо взяти

читати