Завантажити

потреби, щоб він казав, коли й так усе видно Як він може не любити Ірму? Як? Це виключено А вся причина в тому, що він — анахорет, що він жив страшно морально й ні одної жінки не зазнав. Я певна, що він не знає, як треба цілуватись. Ви знаєте це? Серйозно!
Еліза раптом гаряче, пекуче, по самі очі червоніє. Червоніє й сміється таким тихим тремким сміхом, так ніжно обнімає за плечі Труду, що Труда здивовано поширює очі й аж одсувається назад, щоб краще бачити цю палаючу голову.
— Чого ви смієтесь? Ви не вірите?
— Я вірю! Я вірю! Але ви це так мило, так надзвичайно мило кажете, що я не можу бути серйозна, моя дорога, моя хороша Трудонько!
Труда і здивовано, і серйозно водить очима по лиці Елізи.
— А знаєте, Елізо, от ви в цей мент страшенно гарні! І ви, знаєте, страх мінлива. Ви можете в одну мить постарітись на десять років і помолодіти. От тепер у вас така ніжність, м'якість, така дитячість у лиці, що аж не віриться. Я це вже й раніш помічала. Ви можете бути безумно приваблива. Але буваєте й така суха, колюча, що, здається, об вас можна подряпатись. І червонієте ви так щиро й палюче, що аж дивно. І зовсім од дрібниці! Ну, що я сказала?
— Ви нічого, нічого не сказали, і не будемо зупинятись Ну, як же ви все ж таки вугіль добували! Ви самі копали в шахтах?
— Ні, там маса запасів. Але ми будемо копати! І вже копають Вже щодня буде йти сюди вугіль і всяке інше паливо. Що ж ми тут привезли? Дурниці! На кілька днів Ні, це треба регулярно, систематично, за планом. Рада Спілки виробляє цілий план. Ах, Елізо, як може бути гарно, прекрасно жити. Ви уявіть собі, що коли ми будемо працювати всього по дві обов'язкові години на день — усього по дві години! — то ми всі, всі без найменшого вийнятку, будемо мати, перше — прекрасні !помешкання, друге — чудові, зручні, розкішні меблі, третє — в кожній кімнаті буде кіно, екран, телефон, кіногазе-та, радіофотографії з усього світу, четверте — всі ми будемо носити найтонше полотно, шовки, найкращі матерії, п'яте — в кожного буде авто, аеро всяких систем, шосте — ми зможемо літати з одного кінця землі на другий, ніяких кордонів, ніяких нудних урядовців, урядів, ніяких цих націй, рас- усі наро ди — просто люди й більше нічого! Елізонько, дух же забиває? їй богу, мені просто дух забиває! І це ж буде! Буде неодмінно, через якийсь рік уже буде!
І от раптом лице знову постаріло на десять років: зникла дитяча ніжна рожевість, замість неї — суха чернеча суворість, загострений блідий кінчик носа й цей чудний, неприємний, напружено скляний блиск очей.
— Так. Але цікаво знати, хто б то робив усе це?
— Як хто?! Ми!
— Хто ж то «ми?
— Ну, всі ми Я, ви, Макс, Руді, Вільна Спілка, кожний працездатний чоловік і жінка.
Еліза холодно знизує плечима. (Видно, ну, видно ж, що вона не те що не вірить, а не хоче вірити їй треба не вірити!)
— З якої речі? А як я не хочу працювати? Я хочу мати авто, аеро, музику, театр, шовки, я хочу літати з одного кінця землі на другий, я хочу лежати, кохатись, сміятись і зовсім не хочу працювати Ну, і як же тоді?
Труда пресерйозно й твердо дивиться просто в скляно-сухі очі Елізи
— Будь ласка. Не працюйте.
— І ви мені все дасте?
— Все дамо.
Еліза з недоброю полегкістю сміється й злегка обнімає за плечі милу, строгу, таку «ідейно переконану» постать, розуміється, все дурниці, і вона має право не вірить.
— Мила Трудо! Та ваша Спілка через тиждень помре від виснаги сил Бо таких, як я, охочих усе мати й нічого не робити, буде дев'ятдіїят дев'ять і дев'ять десятих процентів усіх ваших «працездатних» чоловіків і жінок.
Труда вмить уся стріпується й аж стає на коліна на канапі. О, коли так, то вона доведе ж цій запеклій трупоїдці.
— Неправда. Цілком неправда! Принцеса робить наклеп і на себе, і на всіх людей. І принцеса, і всі ті дев'ятдесят дев'ять процентів абсолютно не такі. Та навіть за старого режиму кожний що-небудь робив, мав якесь заняття. Найбагатші люди, цілком-цілком забезпечені, і ті мусили — так, так, мусили — мати собі якесь заняття, щоб не бути бездіяльними. То спорт, то якісь собі там колекції, то міністерський портфель, а все якесь заняття. Бо не може, абсолютно ніхто не може жити без ніякої діяльності! Господи, та коли б її. Труду, примусили нічого не робити й жити отак, як малює Еліза, вона б себе вбила. Серйозно, серйозно! Та вона хоче все робити, все знати, все вміти. Хоче, сама хоче, без ніякого примусу. їй страшенно цікаво, наприклад, робити різні матерії. Страшно їй це подобається. Особливо шовки. І вона неодмінно, крім театру (театру вона нізащо не покине — ого!), крім театру, неодмінно буде працювати на фабриці матерій.
— А в шахтах хто працюватиме?
— Будь ласка, можу й у шахті. Теж інтересно. А коли це всього дві години обов'язково — так що тут страшного? Сам же Мертенс вирахував, що більш, ніж дві години, не треба. Сам Мертенс! Та й то поки не будуть удосконалені машини. Вся ж робота буде машиною провадитися. А Руді каже, що без

читати