Завантажити

Червоні близько...
Привозять ранених офіцерів, яких почали бити по окраїнах.
Один кавалерист б'є обрубками рук у живіт стражника, який од ударів тільки підстрибує всім тілом на ліжкові...
Офіцери, яких не встигли евакуювати, лежать бліді, бліді...
А один офіцер не витримав і сказав:
— ...Ух... страшно...
Ми дивимося з вікна на вулицю, через яку тривожно перебігають фігурки людей з багнетами. Деякі не встигають перебігти й падають. На тлі тривоги бою вони лежать страшно нерухомі. Іде стрільба.
І от відчиняються двері, і входять матроси з червоними бантами на грудях. Вони спокійні, стрункі й коректні.
— У вас офицеры есть?
Вони нікого не забрали. Тільки подивилися документи й пішли.
 
Лютий. 1920.
При 4-й стрілецькій галицькій бригаді, яка перейшла до червоних, з полонених петлюрівців та денікінців формується два полки: «1-й Чорноморський» та «Кінний запорозький». Я вступаю до «1-го Чорноморського».
Команда українська. Всі старшини й козаки ходять з тризубами на кашкетах. Полковий прапор жовто-блакитний. Денікінські офіцери, звичайно, тепер за «нєньку Україну». Командир полку німець із тризубом на кашкеті. Він каже:
— Я воював за неньку Україну і буду за неї воювати до смерті.
Я думаю, який же це червоний полк. Та це ж жовтоблакитне пекло, з якого я ледве вирвався. Я надів на кашкета червону стрічку.
Воєнкома в полку нема. А є тільки воєнком бригади.
Він на мітинзі агітував нас, аби ми вступали до ячейки.
— Я знаю, — казав він, нервово одкидаючи своє буйне волосся з лоба, — я знаю, що між вами є такі, що шукали нас, але обставини їм заважали...
Я трохи не впав і не забився в риданні... Я ж шукав!..
А вночі старшини й козаки умовляються убивати тих, хто запишеться в ячейку. І ніхто не записується до ячейки.
Я теж не записуюсь. Ячейки нема. Одного разу нас повели до театру, де українською мовою більшовик почав нам говорити про історію України зовсім не так, як я читав у Грушевського. Наш старшина галичанин наказує нам іти з театру, бо це все «давно відоме»...
Я не хотів, але мусів іти. Наказ.
Коли було Шевченківське свято, ми й галичани вийшли на майдан з морем жовто-блакитних знамен. Жодного червоного прапора не було.
Червоні хотіли нас роззброїти, але чомусь цього не зробили. Вони тільки їздили кругом на грузовиках з кулеметами.
Ми перейшли на Італійський бульвар, в будинок був[шої] військової школи.
Раз на муштрі один старшина, бувший денікінець, закричав на козака:
— Молчать! Без разговоров!
Я, не дивлячись на те, що був у ладу, сказав цьому старшині:
— Це вам не денікінська армія, а червона. І, будь ласка, говоріть українською мовою, бо ви в українській частині.
Він пішов і пожалівся на мене курінному. Курінний, пузатий і спокійний, кличе мене. Читає мені нотацію. Я йому схвильовано і гнівно кажу:
— Пане курінний (казали у нас не «товаришу», а «пане»), я ж так не можу!
Тоді він ласкаво мені всміхнувся, нахилився до мене й тихо каже:
— Ще рано!.. Але ж ви розумієте?... підрив дисципліни...
Да, мене, як юнака, призначили чотовим. Однієї ночі до карному прибігає цей курінний і каже мені (я був начварти):
— Оце вам патрони! Нас хочуть роззброїти комуністи. Так ви, пане Сосюро, глядіть же. Бийте до останнього!
Я сказав: «Добре...» Ніхто нас роззброювати не прийшов. Виступаємо на охорону Дністра в Тираспіль. По місту ми йшли з великим жовто-блакитним прапором, поруч якого теліпався маленький червоний.
В Тирасполі бригада Котовського, яку ми змінили, стала до зброї. Вони думали, що ми петлюрівці.
І не помилились.
Старшини агітують проти Радвлади. Козаки — телята.
Приїхав воєнком полку т. Обушний і його секретар т. Прудкий.
Прудкий надів на кашкета тризуба й ходить між козаками, слухає.
Я підійшов до нього і розказав йому все. Він каже:
— Ты хороший парень. Мы тебя заберем к себе. Він мені дав посвідчення від воєнному, написане червоним атраментом, що я член культпросвіту полку. І я став політробітником. І чомусь віддав рушницю.
Я організував читальню. Але козаки не ходять читати газети, а тільки співають на вулицях:
Ми гайдамаки, всі ми однакі...
А старшини кажуть:
— Я краще простягну руку німцеві, ніж кацапові... Називають червоних «чужинцями». Ячейки нема. Я дійшов майже до божевілля і. коли один старшина в нашій сотні так агітував, сказав йому:
— Забороняю вам балакати.
Він замовк.
Організовують старшинську їдальню. Я сказав, що це те ж «офицерское собрание», що на мою думку в червонармії не може цього бути. А один старшина сказав:
— Я не хочу обідати за одним столом із варнякою.
Ага,

читати