Завантажити

мусить i допомогти князевi у цiй дорозi...
У лодiю князя Святослава вої поставили корчаги, наповненi зерном, олiєю, вином, вбили ще й кращого улюбленого коня князя. Жрець одрубав голову бiлому пiвневi й кров'ю його покропив лодiю. А багато воїв у цей час сокирами рубали сухе дерево, гiлля, клали дрова до лодiї...
Над островом лунав спiв:
 
Ой не стало Святослава, князя нашого не стало.
Горе Києву-городу i всiм землям нашим настало,
Що зiбрався князь Святослав у далеку дорогу,
Склав бiлi руки на грудях, витягнув швидкi свої ноги...
Ой устань, княже, устань, - нi, не встане Святослав, не встане;
Ой поглянь на нас, - нi, не погляне Святослав, не погляне;
Ой їде наш князь, їде князь у далеку дорогу,
Помолись же за нас, не забудь нас бiля Перунового порога...
 
У руках жерця з'явилась довга головешка. Вiн доторкнувся нею до сухого багаття, i по ньому змiями побiг вогонь. Одразу ж днище лодiї, насад обгорнула хмара диму, з якої то тут, то там виривались гострi свiтлi язики... Дим пiднявся над рiжком острова, кiлькома струмками покотився над Днiпром.
- Слава! Слава князю Святославу! - народився крик.
Це була урочиста година. Дим одкотився, i вся лодiя була тепер в огнi. Лодiя князя Святослава покидала землю й випливала в простори небесного вiчного моря...
- Слава! Слава князю Святославу!
I як це бувало перед боєм, воїни вдарили мечами об щити, загримiли сулицями, копiями, сокирами. Дудки щосили заграли, загримiли бубни, накри. I багатьом з тих, що дивились на лодiю, здавалося, що встав князь Святослав, стоїть на лодiї, веде її в безмежнi простори.
Пiд скелею лежав з глибокою раною на головi, все це бачив i плакав воїн Микула.
 
Iз Доростола iмператор Iоанн Цимiсхiй їхав до Константинополя дуже швидко. Проминув Плиску й Данаю, але на кiлька хвилин затримався в Преславi.
Тут iмператор iз своїми полководцями радився, як їм через гiрськi клiсури спуститись в долину, до Фракiї. Зробити це було нелегко - вже починалась осiнь, i в клiсурах ревiли запiненi рiки, здалеку там було чути грiм i луну обвалiв.
Проте не тiльки це турбувало iмператора i його полководцiв. Скрiзь у горах блукали загони непокiрних болгар, десь праворуч вiд перевалiв стояв iз чотирма своїми синами й великим вiйськом комiтопопул Шишман - лютий ворог Вiзантiї. Iмператор i його полководцi, побоюючись своїх ворогiв, домовились, що частина легiонiв пiде праворуч вiд головного шляху, частина - злiва, сам же iмператор з безсмертними посуватиметься посерединi.
Не боялись нiкого iмператор i його полководцi тiльки в Преславi. Тут вони почували себе переможцями й повними господарями. Негайно пiсля урочистих входин до Преслави iмператор велить забрати у Вишньому градi всi скарби каганiв, навантажити їх на колiсницi й поставити бiля них сторожу. Вiн же велить, щоб колiсницi посувались у горах одразу за ним, за безсмертними.
Усi ці днi до iмператора Iоанна добивався кесар Болгарiї Борис. Iмператор всiляко ухилйвся від розмови з ним. Одного разу кесаревi, що прибув з своїми боїлами, сказали, що iмператор виїхав до легiонiв у гори. Iншим разом - що вiн хворий, ще раз - що вiн не має часу говорити.
Нарештi iмператор Iоанн знайшов годину й для кесаря Бориса. Це було тодi, коли всi скарби болгарських каганiв лежали вже на колiсницях i коли сам iмператор мав вирушати з Преслави.
Iмператор Iоанн прийняв кесаря Бориса в Золотiй палатi, де колись приймали давнi кагани. Iмператор сидiв на позолоченому тронi Симеона, по обидва боки вiд нього й позаду стояли полководцi. Кесар Борис увiйшов у палату в кесарському своєму вбраннi й вклонився iмператору ромеїв.
- Великий василевсе, - сказав вiн, - я прибув сюди, щоб подякувати тобi i всiм полководцям за визволення Болгарiї.
Довгим, пронизливим поглядом подивився iмператор на кесаря Болгарiї.
- Я зробив так, як обiцяв, - вiдповiв вiн. - Уся Болгарiя очищена вiд тавроскiфiв аж до Дунаю. Князь Святослав переможений, а я нинi повертаюсь до Константинополя.
- Я сподiваюсь, - промовив кесар Борис, - що великий василевс звелить, як нам бути далi. I ще я додам, що нас усiх дивує, чому за наказом iмператора в нас забирають скарби...
На блiдому обличчi iмператора Iоанна проступили червонi плями, що завжди бувало з ним у хвилини найбiльшого збудження. Але вiн стримався i дуже повiльно сказав:
- Чому ти думаєш, кесарю, що зараз за Болгарiю вiдповiдаєш тiльки ти? Нi, Борисе! Дiд твiй Симеон i батько Петро довели її до загибелi. У тебе на заходi стоять Шишмани, - вони забрали вже половину Болгарiї. А що робиться в тебе на сходi? Адже там повно непокiрних болгар. А в горах i долинах? Скрiзь однаково. Як же можу я зараз, дбаючи про Болгарiю, залишити тут, у Преславi, скарби кесарiв? Ми їх поки що будемо зберiгати в Константинополi.
Вiн на мить замовк.
- Але про все це краще говорити не тут, а в Константинополi, кесарю Борисе. Ти поїдеш слiдом

читати