Завантажити

смiєш ти називати мене братом - ти, що з моєю допомогою сiв на престол, ти, що через заздрiсть i безумство забув про моє благодiйство, одiрвав мене вiд вiйська, хотiв вислати, як якогось злочинця, у Вiрменiю?
- Iоанне! Прости! - заволав Никифор.
- Мовчи! - перебив його Iоанн. - Нiхто i нiщо тепер не вирве тебе з моїх рук. Говори! Я слухаю, може, ти скажеш, що не винен?
- Богородице! Благаю! Спаси! - знову зайшовся Никифор.
- Безумний, дурний iмператоре! - крикнув Iоанн.
Никифор бачив, як Iоанн вихопив меч i кинувся до нього, як з усiх бокiв до нього пiдступають вої, Iоанн схопив його за бороду i рвав її. На нього сипались удари, його били голоменями мечiв.
Нарештi Iоанну обридло це, i вiн сам ударом меча одрубав голову iмператору Схiдної Римської iмперiї Никифору Фоцi. Ще одного римського iмператора, i також вiд насильницької смертi, не стало. Бiля дверей його опочивальнi лежав у калюжi кровi великий папiя Михайло.
Аж тодi прокинувся i зашумiв Буколеон. Ворота палацу були замкнутi зсередини, i сторожi, що стояли за ворiтьми, хоч i чули шум i крики в палацi, але допомогти не могли. Коли в палацi запалились вогнi i скрiзь залунали переможнi крики, сторожi почали бити ворота.
Етерiоти пiдiйшли до ворiт.
- Чого ви грюкаєте? - запитали вони в сторожiв.
- Ми сторожi iмператора Никифора.
- Iмператора Никифора немає...
- Не вiримо... Ми кличемо iмператора. Хтось iз етерiотiв, тримаючи свiтильник, пiдiйшов до ворiт, пiдiйняв однiєю рукою свiтильник, а другою - щось криваве, потворне... Охоронцi крiзь ворота побачили мертву голову Никифора.
- Многi лiта iмператору Iоанну! - лунали крики у Буколеонi.
Сторожi за ворiтьми пiдняли мечi i також закричали:
- Многi лiта iмператору Iоанну!
Ворота Буколеону розкрились. Над Галатою запалювався ранок... Снiг перестав iти, але за нiч притрусив дахи, берег над морем за Буколеоном, де недалеко вiд бронзового пам'ятника бику й леву лежав безголовий труп учорашнього iмператора.
Вулицями Константинополя ходили етерiоти й безсмертнi, вони зупинялись серед форумiв i на вулицях, кричали: "Многi лiта iмператору Iоанну!"
Переляканi сенатори й патрикiї поспiшали до Великого палацу, збирались на Iподромi, товпились бiля дверей Левзiаку, якi кожного дня рiвно о сьомiй годинi ранку разом з етерiархом одмикав великий папiя.
Цього ранку дверi Левзiаку вiдкрились також о сьомiй годинi, але на порозi їх стояв не великий папiя, а оточений етерiєю паракимомен Василь.
- Многi лiта Iоанну Цимiсхiю! - крикнув вiн.
Iоанн Цимiсхiй, тiльки розвиднiлось, поспiшив до Софiї. Вiн iшов з Буколеону до собору звичайним шляхом, яким ходив i Никифор, - через галерею Маркiана, Дафн, Iлiак, святий Кладезь.
Але йшов Iоанн не так, як ходили iмператори, - не з почтом i пiд спiви й величання димотiв та динархiв, - попереду нього йшов загiн з голими мечами, другий загiн оточував Iоанна, а ще один iшов за ними слiдом. У галереях i покоях Великого палацу, через якi йшов Iоанн, лунала важка хода етерiотiв, бряжчала зброя.
Бiля ворiт Софiї Iоанн зупинився. Там його ждав, повiдомлений уже про все, що сталось минулої ночi, патрiарх Полiєвкт. Патрiарх протягом усiх рокiв був лютим ворогом iмператора Никифора i знав, чого вiд нього бажає Iоанн.
- Я жду благословення найсвятiшого патрiарха, - сказав Iоанн, зупинившись перед Полiєвктом i низько схиляючи голову.
- Я не можу дозволити тобi переступити порiг святого храму, доки ти не оголосиш i не покараєш убивцi Никифора.
Iоанн оглянувся на етерiотiв.
- Вбив Никифора, - промовив Iоанн. - Лев Валент... Етерiя, вiзьмiть Льва Валента.
Загiн етерiотiв одразу поспiшив до Буколеону. Але патрiарх не кiнчив.
- Я вимагаю iменем святого престолу, щоб ти вислав з Константинополя Феофано.
Iоанн затримався з вiдповiддю, i патрiарх вiдчув, що йому не так легко задовольнити цю вимогу. Але минула хвилина, i Iоанн вiдповiв:
- Корабель з Феофано сьогоднi ж залишить Константинополь.
Патрiарх Полiєвкт промовив:
- Ти мусиш також скасувати грамоту, скеровану проти церкви, яку пiдписав божевiльний Никифор.
- Скасовую, - одразу ж сказав Iоанн.
Тодi патрiарх зробив знак, i служителi вiдкрили ворота святої Софiї.
...Члени сенату i патрикiї хоч i пiзно, а все ж дiждались - надвечiр новий великий папiя Роман разом з новим етерiархом вiдчинив слоновi ворота Левзiаку - iмператор Вiзантiї Iоанн Цимiсхiй мав їх прийняти в Золотiй палатi.
I в той час, коли вже в сутiнках над морем, бiля кам'яного пам'ятника бика i лева, раби пiдняли з снiгу, поклали в дерев'яний ящик, перенесли яром у храм Апостолiв i потай поставили в склепi, де лежало тiло великого Костянтина, безголовий труп Никифора, саме в цей час безбородi одягали в дивiтисарiй, багряну хламиду, клали на голову вiнець i взували у червонi сандалiї iмператора Iоанна Цимiсхiя.
Був Iоанн невисокого росту, маленькими були i його

читати