Завантажити

говориш правду, - згодився Iоанн, i обличчя його стало хижим i злим. - У нас з тобою є чимало ворогiв - у Константинополi i навiть у святiй Софiї. Беззубий, глухий Полiєвкт - я з ним швидко розплачусь за те, що вiн зробив сьогоднi. I доки, доки iмператори ромеїв повиннi терпiти над собою владу патрiархiв?.. Але найстрашнiший наш ворог сьогоднi - Русь...
Вiд Гадати дихнув холодом вiтер.
- Тiльки у вiдчаї, - сказав Iоанн. - Никифор мiг зробити те, за що ми зараз мусимо розплачуватись. Навiщо вiн послав Калокiра до русiв? Навiщо платив їм золото, щоб iшли на болгар? Не будь цього, Святослав сидiв би зараз у Києвi, а ми тут... Прийшов би час, i ми б, зiбравши сили, поволi пiдкорили болгар i пiшли б на Русь.
- Це правда, - згодився проедр Василь. - Це був невдалий крок iмператора Никифора.
- Ти кажеш - невдалий? Нi, це був божевiльний, дурний крок, i тiльки йолоп Никифор мiг його зробити. Подумай, - здригнувся Iоанн. - Святослав захопив уже всю долину Дунаю, взяв Дапаю i Плиску, iде до Преслави. Так вiн може дiйти й до Константинополя.
- А все ж покiйний iмператор зробив i iнший, вдалий, крок.
- Ти про що говориш?
- Ще кiлька мiсяцiв тому, коли Никифор почув про те, що лодiї Святослава стали на Дунаї, вiн послав до печенiгiв наших василiкiв на чолi з єпископом Феофiлом.
- Але ж його ще немає?
- Вiн скоро повернеться. Iмператор Никифор дав йому з собою багато золота, печенiги його люблять, i я певен, - скоро покажуть списи русам...
- Там, на Дунаї?
- Нi, iмператоре, печенiги мають взяти Київ. Iмператор Iоанн спочатку не мiг навiть збагнути, чому печенiги мусять взяти Київ i що це дає iмперiї, але швидко зрозумiв, засмiявся...
- О, - сказав вiн, - нарештi я бачу один розумний крок iмператора Нйкифора. Дяка тобi, - зухвало поглузував вiн, дивлячись на мусiї на стiнах, - безголовий василевсе. З печенiгами ти замислив справдi мудро. Зараз Святослав вже не пройде гiр, i ми зберемо сили. Ми переможемо. Адже так, проедре?
- Мiй василевсе, - вiдповiв проедр, - iмперiя лежить перед тобою. Чи не час тобi вже й лягти, iмператоре? Пiсля всього, що пережито сьогоднi, можна й треба спочити. Спи спокiйно, iмператоре. А твiй проедр не буде вже спати!
 
Спить Буколеон. Стомлений пiсля останнiх напружених днiв, сп'янiлий вiд вина, спить i новий iмператор Вiзантiї.
Але не спить, не спатиме до самого ранку паракимомен, наречений сьогоднi проедром, постiльничий iмператора Iоанна Василь.
Вiн стоїть бiля дверей царської опочивальнi, слухаючи, чи не прокидається iмператор Iоанн, чує, як з уст сонного владаря iмперiї зриваються увi снi слова: "Воїни!.. Феофано!" I на чолi в проедра все глибшають зморшки, а уста складаються в посмiшку, - вiн розумiє, як у нового iмператора палає серце i як горить збуджений мозок. Нiчого, iмператор скоро заспокоїться, корона остудить його мозок, царськi лори* (*Лори - барми) вгамують серце. Проедр допоможе, щоб це сталось швидше.
А зараз, спираючись на кипарисовий, оздоблений срiбною головою лева посох, проедр Василь iде, оглядає Буколеон... У коридорах душно, всюди горять свiтильники, попiд стiнами стоять закованi в броню мовчазнi нiчнi сторожi. Проедр iде, вони зустрiчають i проводжають його блискучими очима, але не ворушаться, стоять мовчазнi, нiмi.
Коридор за коридором, палата за палатою... Проедр Василь заходить в опочивальню, де минулої ночi вбитий був iмператор Никифор, у гiнекей, де все ще нагадує про Феофано, у палату, куди минулої ночi зiйшов з даху Iоанн Цимiсхiй i де тодi ховались озброєнi етерiоти...
Зараз у цiй палатi надзвичайно тихо, тiльки час вiд часу потрiскують гноти в свiтильниках. Проедр Василь сiдає в крiсло, спирається руками на посох, схиляє голову.
I в нiчну цю годину проедр вiдчуває, що вiн найбiльше вiд усiх тут, у Буколеонi, стомився, знемiг. Кожен з них має право спочити, зараз усi й спочиватимуть. На кожному кроцi в Буколеонi i скрiзь навкруги стоять сторожi. Та й сторожi змiнюються. Скоро кiнчиться час першої нiчної змiни. На варту стане друга змiна.
Тiльки один вiн - паракимомен вчора, а сьогоднi проедр Великого палацу, постiльничий iмператора - не має права й не засне вже до ранку, цiлу нiч блукатиме в Буколеонi. Уранцi вiн розбудить царя, разом з папiєю Романом вiдкриє срiбнi ворота Левзiаку. Увесь день, як тiнь, супроводитиме царя, i, може, на якусь годину, коли iмператор завершить свої справи й удруге ляже спочивати, проедр Василь засне, щоб прокинутись увечерi i зробити нiч своїм днем.
"...Четвертий iмператор, - думає проедр Василь. - Ти будеш недовго царювати. Коли ж прийде моя черга, коли здiйсниться моя мрiя?"
 
 
РОЗДIЛ ШОСТИЙ
 
1
 
Серед бiлого дня над Подольськими воротами нагло пролунали удари в била. Одразу ж ударили била й над Перевесищем. Київ сполошився. Був ясний, сонячний день, над передграддям курiли димки, на Подолi йшов торг, по Днiпру й Почайнi снували лодiї, - город жив,

читати