
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
шкода ж, кожна секундочка на обліку, кожну мить хочеш відчути, знаючи, що вона вже ніколи не повториться й дуже мало їх у тебе лишилось. Ось і ступаєш повільно, насолоджуєшся своїми рухами, думками, навколишнім світом. Взагалі лише тепер зрозумів я всю відносність часу. Даремно ми метеликів-одноденок жаліємо: мовляв, дуже мало тішаться білим світом. Дурниці. Для них день, певно, вічність, чи не довший за наше багаторічне життя. По собі суджу: зараз кожна доба для мене незрівнянно розтягується, ніби гумова. Скільки передумаю, відчую — раніше за місяць того не встигав. А все тому, що не поспішаю жити. Прокидаюсь рано — який там сон, ще висплюсь... Милуюся, стримуючи бухикання: наливається світлом кімната, дружина легко дихає, донька в ліжечку з боку на бік перевертається, сніжок на шибках шарудить, бузок під вікнами хилитається, півень-соня похапцем прокукурікає в хліві. Нарешті теща на кухні гримкотне чавунами; дружина прокинеться, одягається, а я все ще не поспішаю, смакую світ, ніби дитинча цукерку.
“Миколо, час уже корові нести!” — нарешті прошепоче крізь двері теща, аби не розбудити онуки. Тоді я підводжусь, відчиняю хліви, випускаю курей, несу з тещею чи дружиною цебро пійла корові. На цім моя господарська місія закінчується. До сніданку пройдуся садом, ще сутінковим, сіруватим,— пізня осінь, потім снідаю, цмулячи кожну ложку супу (раніше, бувало, сьорбаєш, на годинник глипаєш, давишся хлібом — ні задоволення, ні відчуття часу). За десять до дев'ятої (весною та влітку робочий день у районних установах з восьмої починається, інші півроку — з дев'ятої) біжить в амбулаторію дружина. Тоді сідаєш у крісло з якимось журналом у руках, але не читаєш та й ні про що не думаєш. Тільки прислухаєшся до цокоту годинника — цок-цок, цок-цок, цок-цок, цок-цок, уже на шість секунд менше лишилося жити, цок-цок, ще на дві, але ти не змарнував цих секунд, бо відчув їх. Треба буде купити пісочний годинник, але в терехівських крамницях немає, там час перестає бути чимось вигаданим, невловним, він матеріалізується, його можна бачити, сам плин часу спостерігаєш; годинникові стрілки—теж непогано, але це радше символ, і до того ж більш статичний.
Десь о десятій прокидається дочка, кличе до себе, конозиться; теща одягає її, а я ніби не чую. Зараз для мене існує тільки час, бодай краплинку якого шкода загубити. Все, що заважає його відчувати, чуже й байдуже мені. За п'ятнадцять хвилин до одинадцятої — бібліотека працює з одинадцятої — одягаюсь, виходжу на вулицю. Здається, що від ночі минуло не п'яток годин, а щонайменше тиждень. Радію тій ілюзії, всміхаюсь молодому снігові, колючому вітрові, але теж жодних різких емоцій, емоції відволікають, розпорошують увагу й силу.
Обережно ступаю по тихій, білій вулиці, а перед очима лише піщаний годинник і золотистий струмок тече, тече...
Шість днів не виймав із шухляди зошита. Не міг писати — не вистачало нахабства. Спершу себе зрозумій до пуття. А ти не зрозумів, хоч вигадав добре, шана моїй винахідливості — відчувати кожну мить і в такий спосіб продовжити п'ять тижнів мало не до вічності. Але вже третього дня мені стало лячнувато, далі страх ріс щогодини, ніби снігова лавина, яка котиться з гір. Він і змусив чесно озирнутись. Але позаду нічого навіть не бовваніло. Тобто в межах останніх днів. Ніби якесь провалля. Сіра пустеля — ні спогаду, ні сліду. Хай манюсінького. Погодьтесь, це дуже страшно, коли запитуєш себе: ти жив чи не жив ці дні і чи живеш сьогодні, зараз? А я ж смакував кожну секундочку, наче гіркий п'яниця останні краплини оковитої.
Поруч цього провалля з яскравою реальністю постали минулі дні, місяці, роки. Навіть найпрозаїчніша відпустка моя, перша в бібліотеці, коли за місяць огородив садибу парканчиком та збив з бракованих дощок хижку, — навіть вона лишилась у пам'яті. Я плентався уздовж загорожі, мацав штахетики, жердини, головки забитих гвіздків — кожен беріг у собі секунду мого життя, а то й дві: це був справді зматеріалізований час. Кожен забитий мною гвіздок гальмував його квапливий біг—ця думка й зараз не дає мені спокою. Десь тут вирішення проблеми, яка болить мені.
Знаю, що не відкриваю Америки. Може, й глузуватимуть столичники: мовляв, усе це давним-давно відоме, ще Гете писав — тільки робота зберігає мить, безсмертить людину. Але ж скажу вам, і до Гете писали... Я не претендую на відкриття. Кожна людина, навіть найпростіша, як люблять у нас казати, відкриває світ заново. Я й описую щойно відкрите мною. Не конечна мета головне (ми всі приходимо майже до одного й того ж), а дорога. Над цим теж варто поміркувати.
Обернусь поки що до своїх Іванів та Хаблаків, аби ви не покинули цих сторінок, заморені моїм периферійним мудруванням...
Кожного ранку, прошкуючи до редакції, Загатний мав клопіт з вітанням. По-перше, він ніколи не запам'ятовував облич. На роботі, в установах, у клубі люди пливли мимо, наче на ескалаторі метро, не полишаючи сліду ні в пам'яті, ні в серці, бо Іван не цікавився ними. Аби знати
Останні події
- 07.06.2025|14:54Артем Чех анонсував нову книжку "Гра у перевдягання": ніжні роздуми про війну та біль
- 06.06.2025|19:48У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям
- 03.06.2025|06:51Фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» покажуть на кінофестивалі Docudays UA
- 03.06.2025|06:50Дух Тесли у Києві
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів