Електронна бібліотека/Поезія

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити

Цей, послідовний, убивав, дубасячи в саме обличчя, стріху,
Як на екваторі жгутом звивалися, цвіли вапном його брати-дощі,
Й над крики галченят приходив в Галич і сльозу збирався втерти вітер,
І запізнілий денді брів канавою свого життя у білому плащі.

І небо ширилось, більмом білів цемент під ранок.
І подостаток зелені в кутку, підметений, чорнів.
І сонце, наче віз позбавлена, немов одна з коханок
Ніяк не переходило кордон застиглих сірих днів.

І те, що встиг учора, вже не можна було вкласти в завтра.
І те, що було горе, залишалося - гора - в душі.
І купою дерев у буревій валились в автострадах п`яні авта.
І радість смаженого коропа ніяк не нагада мені пісне чуже суші.

В цей послідовний день, коли дощу нарешті змовкли срібні струни
І час мов кадр трагікомедійно застиг в побитім шиферу лиці,
В нім, міцно язиком прицмокнувши, бере свій скарб стара бомжиха з урни,
Й мов урожай, мов кубок виграний несе крізь головний проспект в простягнутій руці.

 



Партнери