
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
свого кузена, коли той, бувши чоловіком, який для свого майже вже шістдесятилітнього віку зберігся ще на якесь там ймовірне і тимчасове користування якійсь тридцятирічній моделі, кряхтячи кряком і співаючи болотним бусолом, ледь допер до столу тушу Покахонтеса і зараз же смачно виматюкав відчутно зайву тепер вагу небіжа.
Однак, збагнувши, що так чи інакше, а сестра, тепер, не маючи нікого в світі - бо те, що їй лишилося, думано, на турі вікінгів невдовзі мало вирушити шукати душ померлих сибірських предків його матері! - простить йому цю словесну необережність, Санела розклав інсталяшку трупу найпостмодернішим чином. При цьому дядько здивувався сам собі і своїй мистецькій при цьому спритності: наскільки осоружним і бридким здавалося небіжеве тіло за життя, наскільки тепер велично і солідно возвишалося його черево на столі в почесній ролі небіжчика, а, помінявши суфікси сутності, вираз обличчя Покахонтеса прямо-таки нагадував якогось фараона – все бриніло в ньому владністю, спокоєм і водночас позапланетною зневагою до всього живого, що, як от, приміром його дядько, могло беззмістовно ще там, на Землі, борсатися коло якогось столу..
- Алло, Кать? Пам’ятаєш мене? Це – Санела, - почав Брут у трубку, за старою доброю
східньоукраїнською звичкою, під впливом інерції самої найбільш братньої мови світу одразу ж переключивши ричаг газу на суржик, - да-да-да, рєпартьор с Кіраваграда. Да-да, я тут апять пачті праєздом в Кієвє, то єсть… Да, я в центрє города, пачті на Крєстє…Кать, как там насчот встрєтітся? Чєго інтересного в жизні, гаварішь? А-а-а, мать єго, чуть нє забил!!! У мєня же тут плямяннік памьор. Нєт, правда! Я сєйчас якраз на нево сматрю: красата проста, ну єслі нє брать во вніманіє, што мой родствєннік – царство єму за ета нєбєсноє – ну, вилітий фараон, Тотанхамон какой-то! Да нєт, я нє іздєваюсь, што ти… Царства єму нєбєснає, гаварю! Прієзжай, Кать! Кстаті, Катюшкін ти мой, можешь захватіть гіпс ілі акварель? Сама панімаєшь, жуткавата, такая патєря…А ти вєдь художніца, для тєбя, ета, так сказать, прафісіанальний рост, - перемкнувши регістр душі, ділився інтимами простого свого людського горя і щастя, що сі рождало водночас, в бесідах з цьоніщною своєю дружиною дядько Санела.
34. Турецький берег для новоспеченого фараона
Якби ми подивилися на нашу грішну землю з висоти космосу, то те, що ми з вами б цієї миті побачили, сподобалося б не кожному. Десь, між паралелями й меридіанами, в глибині нетрів української держави, а точніше в самому її серці, угледіло б допитливе наше людське око оту страшну картину, яку видіти хочеться зовсім не кожному.
Саме там, в центрі Байкового кладовища, втиснена межи великими і малими світу сього, насипана була скитська кургана могили нашого з вами вчорашнього володаря людських серць, людини, яка й жила непримітно, й померла смішно й непривітно, та ще й скалічила, крім власної, не одну долю.
Фараон материнських помислів, Покахонтес лежав у помітно меншому просторі, ніж обчислено журналістськими міфами про два на два метри. Забитий гроб був засунений сяк-так між тим та сим із письменників радянської минувшини. Гамору, який супроводить останні шляхи вождів та поп-ідолів, не спостерігалося. Тільки кілька обшарпаних вітром життя родичів та дбайливих, генеральськи вдягнених копачів юрмилися ще якийсь час в невимовному горю попід курганом отого останнього людського фараона.
І тільки одвічна материнська затятість прощання змушувала їх усіх зараз же, як тільки всі процедури було виконано, не податися світ за очі з цього трагічного місця, яке від гучних імен на пам’ятниках зовсім не веселішало музикою Горана Бреговіча, але робилося в той день страшнішим за всякого нічного Крюгера.
Лежачи в своєму, як думалося, останньому помешканні, крізь чад, як здавалося, глибоченного колодязя сну, Покахонтес добре чув все, що діялося за межами дерев’яної смертельної ферарі, в чохол якої було впхнуте його огрядне тіло, що через шок і удар батьківського черевика на деякий час зробилося немічним і, не алкаючи вже провіанту, не давало в зовнішній світ жодного саунду. Причитання матері, слова священника, то полюбовні, то відповідні події роздуми дядька та Катьки, його нової пасії, гикання й покашлювання рідного батька, який його й приговорив, а також звук вливання живодайного ефіру в горлянку тятиного тіла, осоромленого власним вчинком, крики корчів стрия з Катькою поверх нього на самій середині подальшої ночі – все це слухав Покахонтес ледь би не з великою цікавістю, думаючи в «сні», що, як і попереднього разу, все воно лунає десь там згідно з психами вітрів законів Юнга-Фройда і що взавтрішня поява його на світ розвіє ці сновидні похмурі життьові міфи,
Незвична, довга, як саме життє, поза тіла, та холод, що потроху протаранював лінію жирових Манергеймів Покахонтеса, поступово зробили-таки свою справу. Почавши ж рух, себто так-сяк намагаючись здвигнути хоч якимсь із членів, Мишко раптом з’єднав в один кулак власні тілесне та розумове начала. Отоді-то він саме й збагнув, що наснений
Останні події
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем
- 16.06.2025|23:44Під час «Книжкового двіжу» в Луцьку зібрали 267 892 гривень на FPV-дрони
- 16.06.2025|16:24«Основи» видадуть повну версію знаменитого інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ для журналу Rolling Stone
- 12.06.2025|12:16«Видавництво Старого Лева» презентує фентезі від Володимира Аренєва «Музиканти. Четвертий дарунок»
- 07.06.2025|14:54Артем Чех анонсував нову книжку "Гра у перевдягання": ніжні роздуми про війну та біль
- 06.06.2025|19:48У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям