
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
разу, надвечір, за власним родинним столом, Дніпру Петровичу вдалося-таки дожитися і до Бульбиного віку, коли з вуст рідної дитяти, точніше, з прорізу в амбразурі з самого сала, де раніше чулося в кращому разі густе тілько тваринне чавкання, він почув, що вона, дитина, має намір… охреститися невдовзі в православному храмі.
Понурий піднявся батько з-за столу, важко опустилася голова ненька до самого низу, аби не бачити зрадника, «цього домашнього фашиста» - і більше ніяк по тому не називав батько свого сина!, - хмарою сунув ненько до своїх апартаментів і, смачно гепнувши напівпрозорими дверима, здається, навіки зник він у їх похмурій темній проймі.
Лише звук розбитого вщент дверного шкла та та мертва тиша, в якій щось бурмотіло страшні заклинання нелюдськими, невимовними, досі не чутими лексиконами, пасмами перегару дотягнулися до кухні, в якій самітно, як на вічному вокзалі, лишилися мати з сином. У ту страшну ніч, позамотувавши тряпками геть чисто всі гострі хатні предмети, Люда більше не лягала спати. Як собака, на коврику, просто-таки на порозі чоловікового помешкання, безсловесно ридаючи в хустку, стерегла вона від лютих батькових тортур, мирний сон одного любого її серцю чоловіка від другого, не менш любого.
29. Спадкоємець на шапіто-шоу
- Слиш ти, чистоган! Чистоплюй! Урод! Лайнюк ти хрєнов! – батьківські очі прикипіли
до коханої туші, яка тремтячи від хвилювання, пальцями намагалася всипати собі тарілку борщу сама, без матері-батька, яка саме була в якихось бігах. Але, як би там не було, а виходило якось кострубато і не по-дитячому скверно, від чого пальці, густо вкутані перчатками природного людського жиру, вкрилися поверх іще й прошарком жиру штучного – з борщу, що, бризкаючи крізь пальці, стікав потім у рукави і скрапував на ні в чому не повинну землю, мов кров із кинджала, лишаючи при цьому все-таки паморозь гусячого жиру на місці свого нещодавнього водоспаду – між людськими пальцями.
- - Ти шо, глухий, не чуєш? Викидень недостиглий! – не вгавав батько. – Шоб ти здох в
Людки всередині ше ембріоном! Валянок ти пітєрський, свиня недогодована, боров обрізаний! Ти з батьком будеш балакати, чи ні?
Відповіли лише кілька схлипувань: то струмочок жиру, що знов пробився після кількох нервових рухів сина, схлипнувши, скрапував на підлогу.
- Шо, падлюко, далі мовчиш? Атвєчай, студент засраний! Лайнюк Дніпрович, ми тут,
твоя папа, хочемо з тобою потриндіть трошки! – белькотів крізь розпуклі від жорстокого, сибірського майже, п’янства очі Дніпро Петрович.
- Ну-ну, будем мовчать? Чи срать сразу підем? А то в тебе в одну дірку входить, у
другу – виходить. Щас папа горшок принесе, подожди! – глузливо рявкнув Петрович, і, густо вилаявшись благим і вже не печатним матом, юзонув у бік приватної параші родини Капіц.
- Папа, я уйду із дома, - почулося в кухні, ображене, і, люте, з ванної, відповіло:
- Шо? Та катись ти в сраку, недадєланий! Ти – позор сім’ї, ти панімаєш, шо ти – позор,
ти опазорив нас всіх: мене лічна, матір свою, яка на тебе спину гне, апазорив! Ти хіба син? Ти – не достойний не то шо сином, лайном називацця – тобі ще нада заслужить! Ая-я-я-яй! – раптом закричав на всю хату квартири батько і з навмисністю камікадзе просто-таки пикою рухнув в самісіньку підлогу, забившись, як поранена птиця в одному тільки їй відомому сильці ридань, причитань і якихось нелюдських шмаркань.
Серце сина, скалічене батьківською зневагою, на мить проте все ж хитнулося в бік Дніпра, але вірне, просто-таки собаче відчуття власної гідності перемогло людську синівську совість: батько так і лишився лежати в шалених корчах, які, проте, навряд чи могли перекочувати в білу гарячку – принаймні, синові, в що вони можуть таки перекочувати, було ще не відомо.
Батько качався по підлозі не згірш від собаки, що бавиться, гріючись собі на травичці – але з набагато більшою, ніж той поганий пес, насолодою, неабиякими артистичними даними хоч-не-хоч, а таки являючи світові Богдана Ступку.
Звідтам, з самих нетрів підлоги, дошкуляючи синові понад всякі слова, неприривно неслися всілякі зойки, стогони, зухвалі й дуже обідні кривляння пальцями, надлюдські цвигання людськими ратицями, а усе пекло п’яного МХАТу вінчали надмайстерніші корчі всіляких щонайнепристойніших рож, пик і масок. Дніпро і справді в ту мить був подібний до одноіменної ріки, на честь якої його таки й нарекли – стільки багато з нього всього лилося, причім каналізація тваринного дошкуляння зливалася вряди-годи з чистою джерельної водою справдішнього туску, жалю і розпачу.
Хвилями Дніпровою пикою проходили щонайрозбіжніші вивихи німфів намірів, гидких людських хвилювань і староатенських поганських масок. Невимовні страждання сі змінювало раз-по-раз мавп`яче гуготіння чи вираз прокляття, а далі йшов якийсь щонайнепристойніший глуз із сина – і тоді пика батькова враз робилася подібна на пузате людське черево, а затим те черево зо тріском і звуком страшного пукання лопалося, по тому бігли Дніпровим обличчям хмари напускного вже гніву, а далі
Останні події
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем
- 16.06.2025|23:44Під час «Книжкового двіжу» в Луцьку зібрали 267 892 гривень на FPV-дрони
- 16.06.2025|16:24«Основи» видадуть повну версію знаменитого інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ для журналу Rolling Stone
- 12.06.2025|12:16«Видавництво Старого Лева» презентує фентезі від Володимира Аренєва «Музиканти. Четвертий дарунок»
- 07.06.2025|14:54Артем Чех анонсував нову книжку "Гра у перевдягання": ніжні роздуми про війну та біль
- 06.06.2025|19:48У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям