
Електронна бібліотека/Проза
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
Спасибі…
— Гм, значить, Положій… А ти, часом не був в Америці, ну, майже одночасно разом зі мною, десь так місяців три?..
— Та ні, – зовсім ошелешився я, – куди ще мені…
— А то, розумієш, – уже відтав Іваничук, – у тій клятій Америці кроку без тебе ступити не міг. Тобто, не без тебе, а без людини, мов дві краплі води на тебе схожої. І постава, і хода, навіть тембр голосу твої. Повіриш, навіть у сортир під наглядом ходив! То ти справді Положій і в Америці не був?
— Та оно в хлопців спитайте, Романе Івановичу!..
— Добре-добре, – зовсім злагіднів Іваничук. – Чого в світі не буває, – чи не нам, письменникам про те не знати? Але, голубе, сідай за наш стіл. Мені спокійніше буде, коли ти перед очима, а не за спиною.
Не за адресою
З якоїсь нагоди перебував Павло Загребельний у відомих Кортелісах на Волині – давно це було, за Брежнєва. Як водиться, творчий вечір, запитання і відповіді, автографи. У кого були книжки знаного прозаїка, то тим найбільше пощастило, а решта вже просила підписи на чому прийдеться. Мого ж колегу – вчителя удодолило припхатися ні з багато ні мало, а з самою «Малой землей» Генсека.
— Молодий чоловіче, – благально склав руки Павло Архипович, – це вам до автора треба. Я ж не смію своїм нікчемним автографом зневажити сю священну книгу…
Усім то всім!
Мені це розказав Юрій Мушкетик… Стоп! А хіба він тільки мені те повідував? А чи сам Михайлович десь у спогадах не використає? І те, й те можливо, та краще підстрахуватися. Аби нічого не пропадало, як любить говорити Іван Драч.
Отож було якесь збіговисько у патріарха радянської літератури Михайла Шолохова в його рідній станиці Вешенській. Ранг зібрання був високий: перший космонавт Юрій Гагарін, знані партійні й державні чини, представники республіканських письменницьких організацій. Україну представляв Мушкетик.
Скоро, як водиться, офіційна частина непомітно перейшла у свою протилежність і перемістилася на мальовничі береги тихого Дону, де вже у величезних казанах варилася уха, а на півметрових шампурах смажився шашлик, ну, а з фруктами й овочами, зеленню та південна земля і вродилася.
Пили гранчаками. І це найбільше вразило Юрія Михайловича, а, не, скажімо, спеціальна «космонавтська» горілка. Так, повними двохсотграмовими, отими раритетними старими забутими гранчаками: генерали, партійці, митці… Усі, крім Юрія Михайловича. Він і взагалі не любитель цього діла, а тут ще й клята виразка замучила: відповз на бережок, приліг бочком на травці і навіть без заздрощів поглядає у бік лукуллової учти. Та не тут-бо було! Не встиг насолодитися супокоєм, як до нього підійшов із повним гранчаком якийсь генерал.
— Слаб народ пошел, – прогув генерал, – еще и артподготовка не окончилась, а некоторые уже в кусты…
— Та я, товаришу генерале, взагалі не вживаю, – почав Юрій Михайлович і зрозумів, що втнув дурницю (краще б п’яним прикинувся), – виразка…
— Ясно, – спохмурнів генерал, – атвертка. Или еще чего похуже. Поэтому держи емкость, парень. И давай на раз, по команде. Вот так. И запомни: если пьют все – значит, пьют все: и трезвенники, и язвенники, и даже мертвые. Иначе все это может показаться подозрительным.
Викрутився
Не буду називати прізвища скульптора. Митець як митець, скажемо так, пересічного таланту. Як і більшість із нас. Головне, що не без таланту. Ну, як і більшість підробляв «лівими» підробітками. «Лівими» в дійсному значенні слова, себто, напряму підпрацьовував на систему, виконуючи її замовлення. Майже всі так робили: хто від щирого серця, хто ради грошей, а інші аби дати відчіпного: ось вам нарисочок про замовленого передовичка і я начебто лояльний, можу і для душі щось утнути.
Наш скульптор спеціалізувався на погруддях Брежнєва Л.І. Замовлень – хоч греблю гати. Кожен хоче мати у своєму кабінеті бодай гіпсового Генсека як знак вірнопідданості. «Наваляв» кілька десятків (очевидно, і про запас), а Леонід Ілліч візьми та й покинь цей не найгірший зі світів. А ми добре знаємо, що начальники наші «дорогі і шановні» по смерті нікому не потрібні. І куди ж тепер отой «митецький» наробіток дівати?
Поки народ переживав траур і йому було не до ідеологічно-юридичних тонкощів, маестро зметикував і швиденько застрахував витвори. Та й поїхав собі надовго у творче відрядження. А повернувся – матінко моя! – усі брежнєви й ще дещо несуттєве, – на друзки розбите.
Оскільки ідеологія і політика – діло темне, ніхто не став уникати в справжню суть справи: виплатили чоловікові страховку та й по тому. Ну, а малолітні хулігани отримали свої чесно зароблені цукерки і пепсі-колу.
Не зрозуміли
Одразу за першою прохідною кіностудії імені О.П. Довженка – величезна довга стіна, призначення якої сьогодні багатьом не зрозуміле, тим більше, на ній ні напису, ні знаку якого. А давно колись це була звичайна Дошка пошани з портретами передовиків виробництва.
Якось завітали до нас японські кінематики. Щойно минули прохідну – як вони, не змовляючись, заклякли в німому шанобливому поклоні перед Дошкою
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025