Електронна бібліотека/Проза

LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 »

Спасибі…
— Гм, значить, Положій… А ти, часом не був в Америці, ну, майже одночасно разом зі мною, десь так місяців три?..
— Та ні, – зовсім ошелешився я, – куди ще мені…
— А то, розумієш, – уже відтав Іваничук, – у тій клятій Америці кроку без тебе ступити не міг. Тобто, не без тебе, а без людини, мов дві краплі води на тебе схожої. І постава, і хода, навіть тембр голосу твої. Повіриш, навіть у сортир під наглядом ходив! То ти справді Положій і в Америці не був?
— Та оно в хлопців спитайте, Романе Івановичу!..
— Добре-добре, – зовсім злагіднів Іваничук. – Чого в світі не буває, – чи не нам, письменникам про те не знати? Але, голубе, сідай за наш стіл. Мені спокійніше буде, коли ти перед очима, а не за спиною.

Не за адресою

З якоїсь нагоди перебував Павло Загребельний у відомих Кортелісах на Волині – давно це було, за Брежнєва. Як водиться, творчий вечір, запитання і відповіді, автографи. У кого були книжки знаного прозаїка, то тим найбільше пощастило, а решта вже просила підписи на чому прийдеться. Мого ж колегу – вчителя удодолило припхатися ні з багато ні мало, а з самою «Малой землей» Генсека.
— Молодий чоловіче, – благально склав руки Павло Архипович, – це вам до автора треба. Я ж не смію своїм нікчемним автографом зневажити сю священну книгу…
Усім то всім!
Мені це розказав Юрій Мушкетик… Стоп! А хіба він тільки мені те повідував? А чи сам Михайлович десь у спогадах не використає? І те, й те можливо, та краще підстрахуватися. Аби нічого не пропадало, як любить говорити Іван Драч.
Отож було якесь збіговисько у патріарха радянської літератури Михайла Шолохова в його рідній станиці Вешенській. Ранг зібрання був високий: перший космонавт Юрій Гагарін, знані партійні й державні чини, представники республіканських письменницьких організацій. Україну представляв Мушкетик.
Скоро, як водиться, офіційна частина непомітно перейшла у свою протилежність і перемістилася на мальовничі береги тихого Дону, де вже у величезних казанах варилася уха, а на півметрових шампурах смажився шашлик, ну, а з фруктами й овочами, зеленню та південна земля і вродилася.
Пили гранчаками. І це найбільше вразило Юрія Михайловича, а, не, скажімо, спеціальна «космонавтська» горілка. Так, повними двохсотграмовими, отими раритетними старими забутими гранчаками: генерали, партійці, митці… Усі, крім Юрія Михайловича. Він і взагалі не любитель цього діла, а тут ще й клята виразка замучила: відповз на бережок, приліг бочком на травці і навіть без заздрощів поглядає у бік лукуллової учти. Та не тут-бо було! Не встиг насолодитися супокоєм, як до нього підійшов із повним гранчаком якийсь генерал.
— Слаб народ пошел, – прогув генерал, – еще и артподготовка не окончилась, а некоторые уже в кусты…
— Та я, товаришу генерале, взагалі не вживаю, – почав Юрій Михайлович і зрозумів, що втнув дурницю (краще б п’яним прикинувся), – виразка…
— Ясно, – спохмурнів генерал, – атвертка. Или еще чего похуже. Поэтому держи емкость, парень. И давай на раз, по команде. Вот так. И запомни: если пьют все – значит, пьют все: и трезвенники, и язвенники, и даже мертвые. Иначе все это может показаться подозрительным.

Викрутився

Не буду називати прізвища скульптора. Митець як митець, скажемо так, пересічного таланту. Як і більшість із нас. Головне, що не без таланту. Ну, як і більшість підробляв «лівими» підробітками. «Лівими» в дійсному значенні слова, себто, напряму підпрацьовував на систему, виконуючи її замовлення. Майже всі так робили: хто від щирого серця, хто ради грошей, а інші аби дати відчіпного: ось вам нарисочок про замовленого передовичка і я начебто лояльний, можу і для душі щось утнути.
Наш скульптор спеціалізувався на погруддях Брежнєва Л.І. Замовлень – хоч греблю гати. Кожен хоче мати у своєму кабінеті бодай гіпсового Генсека як знак вірнопідданості. «Наваляв» кілька десятків (очевидно, і про запас), а Леонід Ілліч візьми та й покинь цей не найгірший зі світів. А ми добре знаємо, що начальники наші «дорогі і шановні» по смерті нікому не потрібні. І куди ж тепер отой «митецький» наробіток дівати?
Поки народ переживав траур і йому було не до ідеологічно-юридичних тонкощів, маестро зметикував і швиденько застрахував витвори. Та й поїхав собі надовго у творче відрядження. А повернувся – матінко моя! – усі брежнєви й ще дещо несуттєве, – на друзки розбите.
Оскільки ідеологія і політика – діло темне, ніхто не став уникати в справжню суть справи: виплатили чоловікові страховку та й по тому. Ну, а малолітні хулігани отримали свої чесно зароблені цукерки і пепсі-колу.

Не зрозуміли

Одразу за першою прохідною кіностудії імені О.П. Довженка – величезна довга стіна, призначення якої сьогодні багатьом не зрозуміле, тим більше, на ній ні напису, ні знаку якого. А давно колись це була звичайна Дошка пошани з портретами передовиків виробництва.
Якось завітали до нас японські кінематики. Щойно минули прохідну – як вони, не змовляючись, заклякли в німому шанобливому поклоні перед Дошкою

« 1 2 3 4 5 6 7 »


Партнери