
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
казати щось батькові нема відваги. Батько за нього вже стільки наплатився, що йому прикро.
Дорога дійсно погана, але не стільки, щоб не можна йти. Хто потребує — йде. Ноги грузнуть у розмерзлу землю, ковзаються... За чобітьми тягнуться закарваші болота... Ну... Воно погано... П'ятнадцять кілометрів на пошту, цілий день — туди й назад... Але як треба...
Володько вже великий парубок, а виглядає цього дня, як дитина. Він ступає по болоту, ніби за те йому заплатять, ніби він дійсно піймає те, що бачить перед очима... Те, щось велике, не означене ніякими словами, невловиме й неуявно далеке... Слава його манить. Цього не можна казати. Ніхто не сміє на землі знати, що й Володько хоче бути славним... Матвіїв син... Запханий в якийсь куток на землі... Трохи зацькований, зо всіх боків обставлений сторожею. Ах, яка та дорога брудна, грузька й далека... Але кому треба...
На пошті сердита (обов'язково!), гарна панночка кинула Володьків пакуночок назад.
— Полєцони? Шестьдєсьонт гроши!
Він це знав. Лист тяжкий, а так звичайно пустити його не можна... Можна б ще зайти до Лазюка. Тих десять грошів... Позичить. Давно в нього не був. Соромно заходити. Він, ніхто інший, казав Володькові: нема там України, а той не послухав. За один неповний рік людина може багато пережити й багато навчитися.
Лазюка нема дома. Стара господиня сказала:
— Посидьте. Він на лекціях... Зараз прийде. Подивилась на стінний старий годинник і додала:
— Десь скоро.
У кімнаті висить велика мапа Європи. Є ще інші оздоби, але мапа забирає всю увагу. Барвисті плями держав, державок, розкиданих випадково, в непорядку, червоні, поплутані жили залізниць, чорні — річок... Велетенська, зелена Росія... Зелена. Ціла зелена, ніби овоч недостиглий. Під нею синя Україна. Посередині розгалужений Дніпро... Йде не просто до Чорного моря, а на південний схід до Азовського, але потім роздумує й поволі вертається. Ах, Дніпре, Дніпре .. Дивишся на тебе й думаєш... Ми недостойні тебе, старий діду. Потім Володько дивиться на Німеччину — ясно-жовта, ніби розлита пляма барви. Берлін, Гамбург, море... І Англія... Блідо-червоний, розтягнутий острівець, а навколо океан, вода, Атлантика. Дивно дивитися на той острівець і думати, що на ньому живуть люди... Пани світу... Володарі морів, океанів...
У сінях тупіт, брязкіт дверей...
— Ой, йой! Кого я бачу! Зараз, зараз! — це Лазюк. Убіг розчервонілий, в окулярах... За шкельцями блискучі очі. Володько уперше бачить його в окулярах. Він мусить краще витерти ноги. На вулиці таке болото... — Тепер поважання! Де пропадали? Дяка Богові — знайшлися. Ну, ну... А виглядаєте добре... Я чув... Я все чув... Скільки? Сім місяців? Вісім? Ого! Трохи багато. Але тепер... Е, буде добре... Все буде добре. Альо! Пані Виспянська! Два борщі!.. Поїсте зо мною? Так? От це гаразд!
Перерва. Говорить Володько. Село, боротьба, читальня — все нудні й знані речі. Приходить борщ — один, другий... Тарілки на білому настільнику; блискучі, витерті, мідяні ложки, ножі, видельця... Карафка з чистою, прозорою водою, тонкі кришталеві шклянки.
— Будь ласка. Прошу...
— Вам треба Заходу... — продовжує перерване Володьком Лазюк, розстеляє на колінах серветку, бере ложку... — Казав вам... Вам треба туди. Тут... Так! І тут земля... Своя, дідівська, але там Берлін, там Париж, там Рим. Що ви хочете? У нашому доброму Крем'янці є все, тільки нема головного:
Європи! А нам треба її. Треба! Більше її, як сонця... Я там був і знаю. Мусимо казати: ми й Європа. Інакше нічого не вийде. (Він вдарив на «нічого»). Ви пробуєте писати? А бачили ви велике місто, трамвай, копальню, готичну церкву? Тюрми та поліцая не вистарчить... Ні, ні, мій голубе.
Це був його тон. Слова, що від нього виходять, усмішка, відблиск шкелець на очах, рухи — живе все, цікаве, бадьоре. У нього повно думок. Вони вибризкують у реченнях, і Володько їх приймає. Він все бере з собою так само, як десять грошів, і відходить. Одного йому не признався — нащо потребує ті гроші... Це слава... Будуче... Ні, ні! Про таке краще мовчати...
Надвечір Володько ступає додому. Веселий, щасливий. Погана дорога не шкодить, втома — дурниця, заляпані чоботи не мають найменшого значення. Він несе в собі радість... Тепер тільки чекати. Терпіння... Вже десь далеко за горою причаїлась і чекає його слава. Вона, мов любка, соромлива, але треба взяти її.
Догоряє гарний, передвесняний день. Над заходом кілька криваво-червоних хмарин, що погрожують нічним приморозком. Сонце пересовується з крижини на крижину, ховається, то знов виринає, а потім, потім поволі, обережно спадає десь туди за землю. На тому місці ще довго горить сяйво, ще довго, майже непорушне лежать червоні крижини хмар... Вони поволі тухнуть, бліднуть, підносяться вище... Одночасно барва неба гусне й з нього в різних місцях виступають дрібні, мерехтячі огники. На землі в той час западає присмерк.
За такого присмерку прибув Володько до
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року