Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

тільки не передумав. Мене мучили тут думки, росли й зріли слова. Знав, що треба сказати... Скільки тих слів приходило, таких якраз яскравих, сильних, твердих... Але не мав місця, звідки б міг їх сказати. Треба було шукати місця. Широкого, високого. Може, треба йти в світ і там його знайти. Бо хотілось сказати, щоб чули мене й ви, і інші, і сьогодні, і завтра, і за сто літ... От що хотілось мені, дорогі товариші!
Володько на хвильку замовк. На хвильку не стало йому слів. Він навіть зупинився серед дороги, серед чорної ночі. Хлопці зупинились також і слухали його. Він стояв чорний, у мороці ночі, і з уст вилітали слова. І кожне було, мов іскра. Яскраве, живе, болюче. Кожне било й стьобало, ніби гарячий Дріт.
— Ах, як би карав я їх, коли б міг! — говорив він по часі. Затинав зуби, п'ястуки. Здавалось, бачив перед собою тих юд, і тільки якась залізна перешкода хоронила їх від його кари і гніву.— Як би виполов з рідного грунту. Ні одного корінця б не лишив. Бо ми є ми й собою мусимо бути! Ми ж народ, люди! Моя мати є мати! її мова — моя мова! І хто цього не знає — не людина той, а кусень гною. Хто цурається слова матері — худоба. Хто йде продавати нас — проклятий, нікчемний. Хай наша земля не прийме їх трупа. От що я вам кажу, хлопці! І хочу, щоби ви це затямили. Хоч ви, що тут зо мною. Хай нас буде не п'ятеро, а двоє... Хочу, щоб вірили мені й щоб мені допомагали. Я не янгол. Я грішна людина, але разом з великими гріхами хай зробимо ми хоч одне велике діло Боже. Це буде добре!
Володько закінчив. Минули хутір Івана Бога й спускалися вниз. Було вже досить пізно. Село вже майже скрізь спало. Тільки в деяких місцях миготіло кволе світло. По долині, що йде з напрямку Башковець, чути якісь крики, тупіт. Так, ніби там біжать люди.
Парубки зупинилися й наслухували. Але скоро й крики, й тупіт замовкли, й парубки спокійно пішли далі.
— Ну, так що? Хто куди? — сказав Ілько. Його хата на цьому боці, й він хотів йти одразу спати.
— Зоставайся. Ми підем кожний своєю дорогою,— казав Кіндрат. Ілько зостався, а решта парубків пішли далі. У Кіндратовій хаті світилося, і чути там гармидер.
— Зайдім,— сказав він.— Це, певно, Демид вернувся з Башковець. Розкаже, як там було.
Завернули з вулиці й зайшли до хати. Тут було повно парубків. Антін, Демид, Йон, якого вчора не було на весіллі, Михалко й багато інших. Всі були розбурені, схвильовані. Антонові з голови тече кров. У Йона перев'язане око.
— Го, го! — вступаючи до хати, ревів Кіндрат.— А це ж що за віче?
Всі хлопці, як ті, що увійшли, так і ті, що були у хаті, з ніг до голови заляпані в болоті. Ті й другі піднесені й розхвильовані. Ті, що увійшли, не могли одразу зрозуміти, що сталося, а ті що були в хаті, не могли довідатись, звідки привалили тамті.
Антін і Йон стояли серед хати й, розмахуючи руками, сильно матюкали.
— Все, що не було Ілька! — кричав Антін.— Нас було мало! Коли Йон тарахнув того в зуби, я вже одразу знав, що діло зле. Я вирвав з плота кілка, але десь чорт Демка Коварду приніс. Він накинувся на мене ззаду, а в цю мить хтось пожбурив на мене пляшкою. Пляшка бамцнула мені в лоб і розсипалась. Я вже не міг нічого робити, бо в очах сто блискавок стояло...
— Але що було? Що сталось? — ревів далі Кіндрат, криючи все матюком.
— Що сталось? — кричав Йон.— Побили нас! Башківчани! Перший раз, відколи земля стоїть! — і після цього закляв.— Куди вас чорт носив? Тебе не було, Ілька не було. Хто мав виступити? А їх, тієї дрібноти, з п'ятдесят на нас навалило. Гнались за нами майже під Тилявку.
— Ну, але хоч тим останнім дісталось,— трохи відрадніше говорив Демид, що вийшов з бою без ніяких знаків.— Знаєш,— казав він братові, — гнались за нами аж під село. Ми тікали, бо нас було всього чотири. До того Антін з розбитою головою, а Йон також вже дістав кілком по черепі. Я збив кількох на товч, але їх там було стільки, що й не перелічиш. Почали тікати. Біжимо, біжимо... їм не хотілося всім бігти. Бігло лише кілька. Ми підвели їх під село й раптом на місці обернулись. Ті оглянулись, а вони самі. Ми дігнали їх, і кількох так і лишили на місці. Мабуть, і ще лежать.
— Ах, чорт бери! — обтирав Антін закривавленою рукою з носа кров, що весь час сочилась йому з чола.
— Ну, ми їм цього не подаруєм,— додав Йон.— Ми їм ще покажемо, де раки зимують. А все Ілько, нас так мало. І де він в чорта подівся? По цілому селі шукали. Як у землю...
— Хо-хо-хо! — зареготав Кіндрат.— Ілько був з нами.
— Де? — запитали всі разом і наставили вуха. Володько, Сергій і Никон сиділи спокійно коло мисника й тільки посміхалися.
— Е, де! — говорив Кіндрат.— І вас, чортяк, треба б туди повести.
— Володько завів? Так? — питав Антін.— А нам нічого не сказав.
— Ти ж не знаєш ще, де,— казав далі Кіндрат.— Можливо, тебе туди й гаком не затягнув би. Ми були не на весіллі й не в Башківцях. Ми були на вічу, у Крем'янці. А ось тут паперів нанесли.

Останні події

02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата


Партнери