
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
тільки не передумав. Мене мучили тут думки, росли й зріли слова. Знав, що треба сказати... Скільки тих слів приходило, таких якраз яскравих, сильних, твердих... Але не мав місця, звідки б міг їх сказати. Треба було шукати місця. Широкого, високого. Може, треба йти в світ і там його знайти. Бо хотілось сказати, щоб чули мене й ви, і інші, і сьогодні, і завтра, і за сто літ... От що хотілось мені, дорогі товариші!
Володько на хвильку замовк. На хвильку не стало йому слів. Він навіть зупинився серед дороги, серед чорної ночі. Хлопці зупинились також і слухали його. Він стояв чорний, у мороці ночі, і з уст вилітали слова. І кожне було, мов іскра. Яскраве, живе, болюче. Кожне било й стьобало, ніби гарячий Дріт.
— Ах, як би карав я їх, коли б міг! — говорив він по часі. Затинав зуби, п'ястуки. Здавалось, бачив перед собою тих юд, і тільки якась залізна перешкода хоронила їх від його кари і гніву.— Як би виполов з рідного грунту. Ні одного корінця б не лишив. Бо ми є ми й собою мусимо бути! Ми ж народ, люди! Моя мати є мати! її мова — моя мова! І хто цього не знає — не людина той, а кусень гною. Хто цурається слова матері — худоба. Хто йде продавати нас — проклятий, нікчемний. Хай наша земля не прийме їх трупа. От що я вам кажу, хлопці! І хочу, щоби ви це затямили. Хоч ви, що тут зо мною. Хай нас буде не п'ятеро, а двоє... Хочу, щоб вірили мені й щоб мені допомагали. Я не янгол. Я грішна людина, але разом з великими гріхами хай зробимо ми хоч одне велике діло Боже. Це буде добре!
Володько закінчив. Минули хутір Івана Бога й спускалися вниз. Було вже досить пізно. Село вже майже скрізь спало. Тільки в деяких місцях миготіло кволе світло. По долині, що йде з напрямку Башковець, чути якісь крики, тупіт. Так, ніби там біжать люди.
Парубки зупинилися й наслухували. Але скоро й крики, й тупіт замовкли, й парубки спокійно пішли далі.
— Ну, так що? Хто куди? — сказав Ілько. Його хата на цьому боці, й він хотів йти одразу спати.
— Зоставайся. Ми підем кожний своєю дорогою,— казав Кіндрат. Ілько зостався, а решта парубків пішли далі. У Кіндратовій хаті світилося, і чути там гармидер.
— Зайдім,— сказав він.— Це, певно, Демид вернувся з Башковець. Розкаже, як там було.
Завернули з вулиці й зайшли до хати. Тут було повно парубків. Антін, Демид, Йон, якого вчора не було на весіллі, Михалко й багато інших. Всі були розбурені, схвильовані. Антонові з голови тече кров. У Йона перев'язане око.
— Го, го! — вступаючи до хати, ревів Кіндрат.— А це ж що за віче?
Всі хлопці, як ті, що увійшли, так і ті, що були у хаті, з ніг до голови заляпані в болоті. Ті й другі піднесені й розхвильовані. Ті, що увійшли, не могли одразу зрозуміти, що сталося, а ті що були в хаті, не могли довідатись, звідки привалили тамті.
Антін і Йон стояли серед хати й, розмахуючи руками, сильно матюкали.
— Все, що не було Ілька! — кричав Антін.— Нас було мало! Коли Йон тарахнув того в зуби, я вже одразу знав, що діло зле. Я вирвав з плота кілка, але десь чорт Демка Коварду приніс. Він накинувся на мене ззаду, а в цю мить хтось пожбурив на мене пляшкою. Пляшка бамцнула мені в лоб і розсипалась. Я вже не міг нічого робити, бо в очах сто блискавок стояло...
— Але що було? Що сталось? — ревів далі Кіндрат, криючи все матюком.
— Що сталось? — кричав Йон.— Побили нас! Башківчани! Перший раз, відколи земля стоїть! — і після цього закляв.— Куди вас чорт носив? Тебе не було, Ілька не було. Хто мав виступити? А їх, тієї дрібноти, з п'ятдесят на нас навалило. Гнались за нами майже під Тилявку.
— Ну, але хоч тим останнім дісталось,— трохи відрадніше говорив Демид, що вийшов з бою без ніяких знаків.— Знаєш,— казав він братові, — гнались за нами аж під село. Ми тікали, бо нас було всього чотири. До того Антін з розбитою головою, а Йон також вже дістав кілком по черепі. Я збив кількох на товч, але їх там було стільки, що й не перелічиш. Почали тікати. Біжимо, біжимо... їм не хотілося всім бігти. Бігло лише кілька. Ми підвели їх під село й раптом на місці обернулись. Ті оглянулись, а вони самі. Ми дігнали їх, і кількох так і лишили на місці. Мабуть, і ще лежать.
— Ах, чорт бери! — обтирав Антін закривавленою рукою з носа кров, що весь час сочилась йому з чола.
— Ну, ми їм цього не подаруєм,— додав Йон.— Ми їм ще покажемо, де раки зимують. А все Ілько, нас так мало. І де він в чорта подівся? По цілому селі шукали. Як у землю...
— Хо-хо-хо! — зареготав Кіндрат.— Ілько був з нами.
— Де? — запитали всі разом і наставили вуха. Володько, Сергій і Никон сиділи спокійно коло мисника й тільки посміхалися.
— Е, де! — говорив Кіндрат.— І вас, чортяк, треба б туди повести.
— Володько завів? Так? — питав Антін.— А нам нічого не сказав.
— Ти ж не знаєш ще, де,— казав далі Кіндрат.— Можливо, тебе туди й гаком не затягнув би. Ми були не на весіллі й не в Башківцях. Ми були на вічу, у Крем'янці. А ось тут паперів нанесли.
Останні події
- 02.05.2025|13:48В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата