
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
тужілі», ніби Саратов їм не «родіна», ніби то не за неї цілу, велику, безмежну вмирати йшли.
Сам Хома почув вістку, мовчки підняв правий кулак і витер очі. А лівою шапку зняв. Після за великого морозу коні запріг і п'ятдесят верстов до Дерманя поїхав, щоб з «очевидцем», як було ділр, поговорити. Очевидець Кулешник, однорічник Мирона, і оповів усе, що знав про німця, про «штика», про кров, що ротом і носом хлинула з нього. Бондарець вернувся назад і голова його посивіла подвійно.
А про Василя ніяких чуток. Навіть Кулешник нічого не знав. Знав, що первий «звод» пішов у контратаку, а що далі? Хто може сказати. То ж, чуєте, війна.
Одарка всі ночі проплакала. То ж був її перший, добрий, працьовитий, розумний. Люди його любили і він людей. Може, в полон попав? О, Боже! Та ще й до німців. Чому якраз до німців, ах, чому?! Кажуть, то самий крутий народ. То ж вони будуть його мучити, катувати. Того доброго привітливого з синіми ясними очима хлопця, який навіть нікого поганим словом не назвав, худобини не образив.
Плаче Одарка, так плаче, що Господи. Почав їй навіть ввижатися. Боялася у темноті сама лишитись. Ввижався їй обвішаний торбами, як жебрак, обдертий, голодний, з впалими очима. Мамо! Так і чула це слово. Ти родила мене, ти ночей не спала, кормила, доглядала. Вирятуй мене!...
А Єлисей недільними ранками старого дідового, у шкіряних політурках, «Каноніка» до рук брав і тремтячим протяжним голосом акафист Ісусу Сладчайшему вичитував. Читає книгу, а сльози по рудій бороді спадають. Давав і на молебен, але хто знає, чи живий. Навіть не знаєш, чи записувати в «Грамотку», чи ні. Сестра Палажка від плачу червоні очі мала, чорні одяги носила. Після очі розболілися і мусіла звернутися до лікаря.
— Останній раз, люди мої, бачила в Здовбунові,— оповідає крізь сльози Одарка.— Перед Різдвом пише він, наш голубчик: «любі і дорогії мої папаша і мамаша. Наше ученіє уже скінчилося і ми, такого-то й такого числа, будемо через Здовбуново на германський фронт їхати. Приїдьте, то зобачимося».
Як же не поїхати. Напекла я, що могла — мазурків на маслі, курочку (тут Одарка сякає у запаску носа і витирає очі). Боже, Боже! Взяла, чуєте, ковбаси, шинки, запріг старий коні і нас троє — «він», я та Палажка, виїхали. До Здовбунова 16 верстов, а тут Заверюха така знялася, що світа не видно. Дорогу замітає, свище, реве... Конята ледве-ледве тюпкають. Приїхали ми туди... А на станції москалів... Господи! Ані стати нема місця. А поїзди все їдуть, все їдуть. А «їх» там сердешних повнісінько понабивано. Одні туди, а другі назад. Тяжко ранених везуть... Ох, що я там надивилася. Серце окипає, як згадаєш. А надворі аж пече мороз. Москалі їдуть, руками вимахують — прощай, мамаша. Я плачу, Палажка плаче, старий тупцяє валянками по морозі. Людей, як і ми, з усіх сіл понаїздило. Матері падають.
І що то там за «позіція», і нащо та, чуєте, війна? І нащо там того народу стільки — тьма-тьменна, як хмари, як води. Все, кажуть, на Варшаву.
Дивимося ми, розпитуємо, коли то 151-й полк їхатиме. Чекаємо, день тягнеться, мороз дошкулює, ноги одмерзають... Боже мій милий! Вечір приходить, ніч, а його нема. Нема та й нема. А я цілісінький день рісочки в устах не мала, і не кортить нічого... Навіть забула, що їсти тра... Все очікую, все жду. Цілісіньку ніч в товкотні, в тісноті на зачовганій підлозі просовались. Світає, день... А його нема... А що, як вони вже проїхали? А може, в дорозі задержались. Хто його знає. Старий все розпитувати ходить. Кажуть чекати, приїде і 151-й. Але коли. Ми вже й стояти не маємо сили. А додому не хочеться. Здається, до смерті чекала б на нього, хай краще вмерти, аніж не бачити.
Ждемо ще день. Вечоріє. Старий турбується за коні. Овес вийшов, сіно вийшло. Ще померзнуть на морозі. Почав він розпитувати скрізь у вищого начальства, кондукторам у руку — тому карбованець, тому два... Кажуть почекати ще і перевели нас до якоїсь теплішої хати, а коні також десь там під накриття затягнули.
Йде найвищий начальник. Старий шапку зняв: «Ваше високоблагородіє! Скажіть, прошу вас, чи буде сьогодні 151-й полк їхати».— Та три рублі йому в руку тикнув. Взяв той три рублі і десь побіг. Каже, зачекайте. Побіг, думаємо, і три рублі побігли, але ні... Видно, якась чесна людина (хай йому Бог дасть здоров'я)... Вернувся і каже: «151-й полк скоро приїде. Він мав приїхати ще вчера, але через сильні навали глибоких снігів спізнився».
О-о-о, вирвалось у мене. Хвала тобі. Боже! А холод, аж до кісток допікає. Але вже не йдемо до ждальні. Вже стоїмо і ціпнемо на пероні. Старий десь окропу роздобув і ми з Палажкою трохи цукрованої води випили. Стало дещо тепліше.
А поїзд за поїздом, поїзд за поїздом — все сунуть і сунуть. Деякі зупиняються, інші їдуть не зупинившися. Все обсніжені такі. Видно, в полях метелиця.
Коли смеркло, приїхав довгечий, обліплений снігом поїзд. Паровик шипить, прискає парою. Дивимось — висипають москалики... Озираюся навкруги, чи не
Останні події
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса